Мільйонерка Світлана Кравченко

Родина Кравченків зі Стольного Менського району виграла мільйон гривень у лотерею «Лото Забава» повідомляє Юлія Семенець.

Грошей ще не отримали. Чекають два місяці, поки комісія в Києві перевірить, чи справжній білет. Упродовж року гроші прийдуть на банківську картку. Деякі односельці радіють, вітають з виграшем. Інші не дуже.

— В «Лото Забаву» граємо шістнадцять років, — каже 55-річна Світлана Кравченко. — Простий білет коштує десять гривень. Щоб можна було дзвонити в студію — 15. Коли скільки грошей є, на стільки й купуємо; один, три, шість. Інших лотерей не купуємо : не купували. Вклюнулися в одну. Найбільше колись давно виграли 250 гривень. На той час були великі гроші. Решту разів копійки. На них знову купували нові білети. 17 жовтня їздила у Мену за покупками. Залишилися останні 50 гривень до пенсії. Зайшла в магазин у центрі. Там стоїть термінал, який видає білети. Подивилась на нього. Гроші ж останні. Розвернулась, пішла на зупинку. Потім передумала. Тричі розверталася, поверталася. Думаю, повинні розігрувати автомобіль, китайський джип. Не купи, чоловік почне лаяти. Махнула рукою і купила три білети. Ще син з Чернігова три привіз.

У неділю, 18 жовтня, був ювілейний випуск. 16 років, як існує лотерея. Чоловік пішов проводити сина на зупинку. Мені сказав на папірці записувати цифри. Сиджу перед телевізором, записую. Випадає остання кулька, а ведучий каже: «Стоп, лототрон. 6 переможець. З Чернігівської області». У мене ледь серце не стало. Закалатало. Я до білетів. Виграшний зверху лежав. Перевірила і очам не повірила. Усі цифри зійшлися.

— Повертаюся додому, — перебиває 55-річний Петро Кравченко. — А вона по хаті танцює і каже: «Ми виграли мільйона». Я без емоцій, впевнено кажу: «Я ж відразу, як глянув на білет, сказав, щось виграємо». Бо цифри на номері білета співпали з номером мого мобільного. У вівторок, 20-го, поїхав до Чернігова. У регіональне представництво «МСЛ». Білет забрали. Відправили в Київ на комісію. Будуть перевіряти, чи не поддєлка. Бо хапуг же вистачає. Сказали, перевірки будуть два місяці. Взяли всі мої дані. Мені дали купу документів, з мокрими печатками, все як годиться. Коли саме виплатять гроші, не знаємо. Раніше переможців запрошували до студії. Останні півроку не запрошують.

З мільйона отримаємо 800 тисяч. 150 тисяч треба заплатити податку. Ще 15 на АТО. І комісії банку. Я оце міркую, аби 150 тисяч віддали хлопцям на АТО, а податку взяли б 15. Я б і сам віддав, аби гроші на допомогу пішли. Що тих 15 тисяч? Хлопці в грязюці сплять.

Гра в лотерею — як звичка. Ми купуємо щотижня білет, діти їдуть, дзвонять: «Брать?» Кажу: «А як же».

Виграш знаємо, куди діти. У мене ж дітей пачка. Мамка наша зі статусом матері-героїні. Шестеро виростили, вже дорослі. 10 онуків маємо. Син Женя живе у Києві. Він найперший дізнався про виграш. Кажу: «Ми виграли мільйон». А він: «Не обманюй». Потім обдзвонили інших. Дочці в Мену. Молодшим у Чернігів.

Тому з грошима у нас є кому розбиратися. Як прийдуть, собі купимо трактор новий. До нього все обладнання. Усе влетить десь у триста тисяч. Китайця не хочу. Як брать, то хороший. У нас гектар городу. Як треба зорати — пообіцяє тракторист приїхати сьогодні, три дні чекаємо. А в сезон за ним треба ходить. У свинячий вереск приїжджає. А так сів на свій, коли захотів, і працюй. Людям за гроші орати не буду. Бішені ж гроші техніка коштує, угрохаю бистро. Остачу, 500 тисяч, поділимо на дітей порівну. На що хочуть витратити, не знаємо, ще не питали. Один кричить: «Квартиру хочу». Грошей кожному на квартиру не вистачить. Нехай добавляють.

— Виставлятися за виграш будете?
— А як же! Родичі, сусіди, друзі, куми найпершими на шашлики зійдуться.

На цьому тижні також будемо перед телевізором сидіти. Білети вже купили.

Коментарі закриті.