Житель Березни, ветеран війни і праці Василь Розя відзначив своє 90-річчя. Вітали його рідні, друзі, колишні колеги і представники влади.

 

Народився Василь Іванович у Мені. Але через кілька років батьки виїхали на Далекий Схід, тож частина дитинства і початок трудової біографії хлопця пов’язані з цим суворим краєм.

 

 

Починав працювати на рибзаводі, згодом – матросом на риболовецькому судні. З 1944 року – армія, служив у морській піхоті. Від японських мілітаристів визволяв Сахалін, Курильські острови, Китай. У 1945-му був поранений, отримав контузію.

 

Демобілізувався Василь Розя лише в 1948-му і повернувся в рідне місто. Перші десять років пропрацював у культурі – інспектором райвідділу, директором районного Будинку культури. В шістдесяті роки у Києві навчався у вищій партійній школі і паралельно – в інституті народного господарства на факультеті планування та економіки сільського господарства. Закінчивши навчання, працював економістом райсільгоспуправління.

 

А 1969-го року його призначили директором Березнянської птахофабрики. Перевіз туди свою сім’ю. За наступні два десятиліття з відсталого господарства зробив передове підприємство, яке гриміло тоді на всю радянську імперію. “Вибив” для Березни газифікацію населеного пункту і асфальтування, осучаснення вулиць. За свою працю і наполегливість нагороджений орденами “Знак Пошани”, “Червоного прапора”, орденом Леніна.

 

Вийшовши на пенсію у кінці 80-х, Василь Іванович не залишився осторонь громадського життя селища, що на сьогодні вже стало для нього другою малою батьківщиною. Уже в 90-х роках нагороджений орденами “За мужність” і “Богдана Хмельницького”.

Тож у день 90-річчя привітати Василя Івановича приїхали і прийшли, зокрема, перший заступник голови райдержадміністрації Сергій Мурований, голова селищної ради Ольга Романченко, голови ветеранських організацій: районної – Раїса Москальська та березнянскої первинної – Андрій Прядко, колишній колега і наступник на посаді керівника Березнянської птахофабрики Михайло Ємець. Вони вручили ветерану Почесні грамоти і подяки, подарунки і квіти, і – найголовніше – щиро і тепло побажали здоров’я і многая, многая літа!

 

Василь Розя у свої 90 має прекрасну пам’ять, енциклопедичні знання і непереможне стремління робити сучасне життя кращим. Взявши до рук старенького баяна, він зіграв гостям пісні своєї молодості і ту найпершу, якої його навчила ненька – “Розпрягайте, хлопці, коней”. І лилась та мелодія, як повноводна ріка між крутих берегів і своєю нестримністю і красою нагадувала життя і самого ювіляра.

Коментарі закриті.