shkolyarЗміни у будь-якій галузі життя завжди викликають дискусії, суперечки, часто – побоювання, щоб не стало гірше. Особливо тривожать суспільство реформи, що стосуються дітей. І це – зрозуміло, адже діти – найцінніше, що має людина і країна. Де вчитимуться сільські школярі, у яких педагогів, які знання отримають, що буде з учителями малих шкіл, які закриються?

На ці та інші запитання відповідали учасники засідання «круглого столу» на тему: «Формування нової моделі освітніх закладів» Микола Конопацький – начальник Управління освіти і науки Чернігівської ОДА, Анатолій Тимошенко – проректор із науково-педагогічної та виховної роботи Чернігівського національного педуніверситету ім. Т.Г. Шевченка, Регіна Гусак – голова громадської організації «Жменя», депутат міської ради, Сергій Лебедко – директор Ріпкинської загальноосвітньої школи №2, Наталія Кучерява – вчителька названої школи, Андрій Афанасенко – голова курсантсько-студентського самоврядування Чернігівської академії державної пенітенціарної служби України.

Крім великої території, ще й складна демографія

«Реформування освітньої галузі йде у всій країні, – сказав Микола Конопацький. – Новим законом про освіту передбачено привести структуру вітчизняної освітньої галузі у відповідність до потреб сучасної економіки та інтеграції України в європейський економічний і культурний простір. До закону були внесені й зауваження освітян Чернігівщини, адже кожен регіон має свої особливості: у нас, крім великої території, – складна демографічна ситуація, і все це впливає на формування нової мережі освітніх закладів».

Часу на роздуми небагато, адже запровадження 12-річної освіти для початкової школи передбачене з 2018 року, для учнів 5 – 9 класів (базова освіта) – з 2022-го, для старшої школи (профільна середня освіта) – з 2027 року.

Наша область давно має один із найгірших демографічних показників у країні: учнівський контингент області скоротився на 43 тисячі (32%). Тому заходи з оптимізації шкільної мережі розпочалися з 2005 року. З того часу закрито 228 шкіл (29,5%).

Але підхід Міністерства освіти такий, що початкова школа має бути в тому селі, де живе дитина.
Перші класи вже з 1 вересня цього року навчаються за новою програмою, основна ідея якої в тому, щоб дати дитині змогу проявити свої здібності і таланти. Адже поганих дітей немає, кожна дитина – це унікальна особистість.

Стан освітньої мережі Чернігівщини

У 2016-17 навчальному році в області функціонує 546 загальноосвітніх шкіл: у сільській місцевості – 394, із низ малокомплектних – 291 (53,3%). Цей статус має кожен другий заклад в області. По країні в середньому – кожен п’ятий.

У нашому регіоні діють 183 школи І – ІІІ ступенів, учнівський контингент яких 100 і менше учнів. У 92-х школах І – ІІ ступеня – по 40 і менше учнів. А в 14 початкових школах навчається менше 10 учнів. У 38 малокомплектних школах відсутні 10-й або 11-й класи. У 5 школах немає старших класів.

До опорних шкіл підвозяться діти з 690 населених пунктів. Такого немає ніде в Україні. Щоденний пробіг 264 шкільних автобусів – до 13 тисяч кілометрів, працює і орендований транспорт. Цьогоріч придбано 34 нові автобуси.

У результаті оптимізації освітньої мережі (на початок 2016-2017 навчального року закрито 32 школи, у 12 – понижено ступінь) вивільнено 158 педагогів. Із них 78 продовжують працювати в інших навчальних закладах, 36 пішли на пенсію, решта – знайшли іншу роботу. Як бачимо, оптимізація – не стала трагедією для цих учителів.

І попит на вчительські кадри зберігається навіть попри те, що в області аж три заклади з підготовки педагогічних кадрів. При цьому на 1 вересня навчальні заклади потребували аж 106 учителів.

Утримання одного учня в школі протягом навчального року по країні становило 8898 гривень. А середня вартість утримання учня по нашій області – 12329 гривень. У малокомплектних школах цифра сягає 20 тисяч гривень, а є й такі, де навчання однієї дитини обходиться в понад 30 тисяч.

Сьогодні у загальноосвітніх школах області навчається 91,3 тисяч учнів. При затвердженні Державного бюджету враховується середня вартість утримання учня не залежно від того, де він навчається – у густонаселеному регіоні чи на Чернігівщині. А для сільських шкіл середню вартість (минулого року – 8898 гривень) множать на коефіцієнт 1,7.

Втім, це не рятує ситуацію: на зарплати, комунальні послуги, розвиток матеріально-технічної бази, капітальний ремонт коштів не вистачає. Тому невчасні виплати зарплат учителям стали «хронічною хворобою» Чернігівщини.

Цього року освітянам не вистачило 132 мільйони гривень. І керівництво області знову звернулося до Кабміну про виділення додаткових коштів освітньої субвенції, щоб погасити борги перед учителями. Наразі це питання розглядається в уряді. Але хіба це вихід?

Не треба красти у дітей майбутнє

Цього навчального року фінансування шкіл, у яких менше 25 учнів (окрім початкових), державою не здійснюється. Минулого року в області таких навчальних закладів було 79: 62 школи І – ІІ, І – ІІІ ступенів і 17 початкових. Місцевими органами влади були прийняті рішення про закриття 20 шкіл, призупинено діяльність 11 (батьки перевели дітей в інші заклади), одну реорганізовано в дошкільний заклад. Загалом на 1 вересня цього року в області закрито 32 школи.

За словами голови облдержадміністрації Валерія Куліча, ця цифра мала бути більшою, у межах 62. Але люди різними способами збільшили кількість учнів: у Ріпкинському районі брали дітей зі Славутича, вдавалися до інших спекуляцій. Тому такі школи досі функціонують.

Очільник області з цього приводу наголосив: «Є шість шкіл, де від 6-ти до 24-х учнів. Ці заклади утримують органи місцевого самоврядування або сільськогосподарські підприємства. Питання фінансування там не стоїть, але стоїть питання якості знань. У нас дуже сумна статистика: якщо за минулий навчальний рік рівень незадовільного складання ЗНО в міських школах становив 8%, то в сільських – 28%. У малокомплектних школах є типовою ситуація, коли один учитель викладає десяток предметів. Тому головне питання – якість знань дітей, які навчаються в таких школах. Яку вони отримають освіту і яке майбутнє? Якщо при закритті школи потрапляє під скорочення вчитель – його треба працевлаштувати. Це завдання влади. Потрібно також подумати про те, що буде з приміщенням. Але не потрібно робити істерію, що коли закриють школу – загине село. Село загинуло, коли там стало 10 – 15 дітей. Тому не потрібно красти у них майбутнє».

За інформацією Управління освіти і науки облдержадміністрації, в окремих малокомплектних школах різних районів (Бобровицького, Прилуцького, Ріпкинського, Новгород-Сіверського) вчителі викладають до 11 предметів. Наприклад, крім зарубіжної літератури, педагог веде уроки української мови й літератури, іноземної мови, правознавства, інформатики, географії, природознавства, фізкультури, трудового навчання, основ здоров’я, художньої культури. Захисники таких псевдо-шкіл своїх дітей і онуків там не навчають.

Школи закриває саме життя

Тим, хто звинувачує управлінців у закритті шкіл і нібито нищенні села, керівник обласного управління освіти Микола Конопацький відповідає: «Школи закриває саме життя. І гасло «буде школа – буде село» давно потрібно переосмислити: буде в селі робота, будуть діти – тоді буде і школа. А сьогодні треба пам’ятати, що дитина має лише один шанс отримати якісну освіту, і від цього залежить її подальша доля. Іншого шансу навчатися в школі життя не дає. Ми повинні зробити все, щоб кожна дитина отримувала рівень знань, який зробить її конкурентоздатною».

Раніше при вступі до вищих навчальних закладів приймальна комісія могла зробити поступку сільським обдарованим дітям, а тепер комп’ютер при складанні ЗНО поблажок не робить. Тож основне завдання реформи в нашому регіоні – забезпечення дітей якісними умовами навчання для отримання якісних знань. А де найкраще це зробити? Очевидно, там, де є хороша матеріальна база і хороший кадровий потенціал.

До речі, діти з неповних класів (до 5-ти учнів) навчаються за індивідуальними планами. Тобто 1 – 4 класи мають учитися лише 5 годин на тиждень, а у повному класі для цього відводиться 21 – 24 годин. У 10-11 класах на індивідуальне навчання заплановано 12 годин на тиждень. А якщо це клас – тоді 29,5-32,5 годин. То чи може учень за кілька хвилин на день осягнути всі предмети? Відповідь очевидна.

Модель закладу, що навчає якісно

«Ми почали робити школу базовою у 2003 році, – говорить директор Ріпкинської загальноосвітньої школи №2 Сергій Лебедко. – Були чи не перші в області. Сьогодні наша школа – одна з кращих опорних шкіл Чернігівщини, модель закладу, що якісно вчить сільських дітей».

На переконання директора, учні мають почуватися в школі, як удома. Та основне – це вчительський колектив. Підібрати кадри, дати їм належне навантаження і поставити високі вимоги можливо тільки в опорній школі. У Ріпкинській школі №2 працює 63 педагоги, третина з яких –23 – вищої категорії, 8 методистів, 12 – старшої категорії.

Під час навчального процесу використовують аж 13 мультимедійних комплектів (на 1 мільйон 309 тисяч гривень нових комп’ютерних класів) – є сучасні можливості для вивчення всіх предметів.

Школа дає профільну професійну освіту: учні безкоштовно отримують три категорії водійських прав, посвідчення операторів комп’ютерного набору. Є можливість навчатися у Школі мистецтв і вступати до художніх закладів. У старших класах діють гуманітарні профілі. Попит на таку освіту є, тому її потрібно розвиватися.

«Найголовніше в освіті – результативність, – переконаний Сергій Лебедко. – Батьки не хочуть, щоб їхні діти ходили до школи, де немає факультативів, гуртків, підготовки до вступу у ВНЗ, участі у Малій академії наук. Минулого року серед п’яти випускників області, що здали ЗНО на 200 балів, була і наша учениця. На безкоштовне навчання у престижних навчальних закладах вступає 75% наших випускників, у тому числі – до польських. Нині у школу їздять чотирма автобусами 106 учнів із 16 сіл за 25 – 30 кілометрів. Це найбільше охоплення в Україні».

mapa

Або конкурентоздатність – або життя без турбот

Громадська активіста та депутат міської ради Регіна Гусак говорила і як мама: «Переконана, що батьки мають усвідомлено і відповідально обирати навчальний заклад. Якби у мене постало питання, куди віддати дитину, я віддала б у такий опорний заклад, як Ріпкинська школа №2. Бо навчання дитини в школі – це запорука її щасливого майбутнього. Я вибрала б школу, де мій син вивчав би автосправу. Потрібно усвідомлювати, що на терезах: або конкурентоздатність дитини – або життя без турбот. Я вважаю, що батьки, які обирають школу за географічним принципом, а не за рівнем надання знань, – це батьки, які хочуть зняти з себе відповідальність за навчання дитини. Адже якщо у класі двоє учнів, то там і уроки можуть бути зроблені за допомогою вчителя… Важливим є і вміння спілкуватися, і реально оцінювати себе, і працювати в команді. А як цього досягти у малокомплектній школі? Ми повинні знати, що і в Польщі діти їздять на навчання за багато кілометрів, і в інших країнах. Економія коштів – це також не останнє питання. Для депутатів місцевих рад важливо, куди вкладати кошти платників податків: в утеплення школи, де 20 учнів, чи де 300. Тож реформування освіти – це закономірний вихід із ситуації, що склалася».

Так роблять навіть у Німеччині

«Обласні освітяни-управлінці бачать, як організувати освіту в регіоні, – резюмує Микола Конопацький. – Є чимало закладів, які потрібно трохи підлаштувати, і вони будуть готові працювати в нових умовах. Приміром, є Новгород-Сіверська гімназія з хорошою навчально-матеріальною базою і кадровим потенціалом, є інфраструктура (гуртожитки, їдальня, банно-пральний комплекс). Чому ж там не створити ліцей і не спрямувати дітей, щоб вони там проживали з понеділка по п’ятницю? Так же колись у нас було. Так роблять навіть у Німеччині, підвозячи учнів і за 100 кілометрів. Потрібно вдосконалювати навчальні плани і програми. Як на мене, сьогодні в загальноосвітній школі можна обійтися без 20 відсотків тем і вимог, записаних у навчальних програмах. Можна відкинути те, що не знадобиться у житті, і спрямувати дитину на профілізацію. Я бачу реформу, зокрема, у профілізації старшої школи».

Шлях вірний: наші діти – в десятці кращих

«Попри всі труднощі, випускники Чернігівщини за результатами ЗНО посідають 7 місце у країні, – зауважує Анатолій Тимошенко, кандидат історичних наук, доцент кафедри педагогіки та методики викладання історії Інституту історії, етнології та правознавства ім. М. Лазаревського Чернігівського національного педуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. – Цей рівень учнівських знань забезпечується саме опорними школами. Очевидно, що там пріоритетом є дитина з її потребами. Так має бути і для батьків, і для громадськості, і для місцевої влади. Сьогодні нікому не потрібна школа тільки заради того, щоб вона була у селі. Люди мають розуміти вимоги часу і не створювати соціальну напругу з цього приводу. Заради майбутнього сільських дітей потрібно йти на оптимізацію освітньої мережі. Це робити конче необхідно з об’єктивних причин».

Ганна ВИСОКОС.

Коментарі закриті.