Корінна киянка 29-річна Олександра Воліченко, аби здійснити свою мрію стати хірургом, переїхала зі столиці в місто Мена на Чернігівщині. – пише Марія Савіна, тижневик «Чернігівщина» . У народі кажуть, що лікар (тим паче хірург) – не жіноча професія. Адже для того, щоб рятувати життя, потрібні витримка, чоловіча мужність й міцні нерви. Та всупереч стереотипам, ця тендітна дівчина вже більше трьох років працює у хірургічному відділені Менської центральної районної лікарні.

Допомагають Олександрі не тільки чоловіча витримка, а й у першу чергу чуйність, доброзичливість, самопожертва та доброта. Кажуть, що лікар – це посередник між людиною і Богом. Дійсно, у багатьох ситуаціях медпрацівник є останньою рятівною інстанцією для хворого. Адже часто лікар лікує не лише тіло, а й душу людини, вселяючи в її серце віру та надію.


Мрія дитинства

Олександра народилась у столиці України, мальовничому Києві. Мріяла стати лікарем ще змалку. І не просто лікарем, а хірургом. Тоді, звичайно, вона не розуміла, що це за професія – «лікар», і що це не просто робота, а покликання.

«Серед моїх близьких та родичів медиків немає. Але я завжди мріяла стати хірургом. Хотілося бути корисною людям, – згадує Олександра. – Тож пообіцяла собі за будь-яких обставин стати медиком, бо ні про що інше ніколи не думала. І зараз не шкодую про вибір. Робота важка й відповідальна, але маю змогу допомагати людям, рятувати життя».

Щоправда, аби стати хірургом, дівчині довелося відмовитися від посади лікаря-епідеміолога в Києві та переїхати до Мени.
«Після закінчення школи я вступила в медичне училище, де вчилась два роки на медсестру, – розповідає Олександра. – Після цього вступила до Національного медичного університету ім. О. Богомольця на факультет «лікувальна справа». Навчалася на держзамовленні. Зірок з неба не хапала, але навчалася добре. Стипендія тоді була лише 700 грн, тож на другому курсі я пішла працювати медсестрою. Брала лише нічні зміни. До речі, у нас в групі майже всі студенти працювали. По закінченні інституту на роботу відправляли за розподілом. Я дуже засмутилася, коли отримала посаду лікаря-епідеміолога в Києві, адже це не те, про що я так довго мріяла. Оскільки я киянка, направити мене в інше місто в університеті не мали права. Тому вирішила самостійно шукати собі місце бюджетної інтернатури. Менську лікарню знайшла в Інтернеті. На сайті було написано: є вакансія хірурга. Відразу ж зателефонувала, відповів головний лікар Петро Петрович Хомрач. Він запросив мене на роботу».

До хірургії – довга дорога

Наступного дня дівчина вже була у Мені.

«Петро Петрович написав мені клопотання, на підставі якого я мала стати хірургом-інтерном. Його підписали в облздраві, потім і в Міністерстві охорони здоров’я», – розповідає Олександра.

І хоча з відкріпним з місця направлення виникли деякі проблеми (здібну дівчину головний епідеміолог Києва не хотів відпускати), Олександра його все ж таки переконала, що її покликання – саме хірургія. Так вона отримала перерозподіл і стала хірургом-інтерном в Менській ЦРЛ.

Три роки дівчина була інтерном – працювала та вчилася. Жити доводилося на території лікарні, адже зарплатня інтерна така мізерна, що про винайм квартири годі було й думати. Та й часто доводилося міняти лікарню: інтерни навчаються циклами в лікарнях різних рівнів, аби якнайкраще опанувати свою спеціальність. Дівчина розривалася між Меною, Черніговом та Києвом. І ось вона вже справжній хірург, який має право робити операції самостійно.

Перша операція

Найперша самостійна операція хірурга Олександри Воліченко – видалення запаленого апендикса. Тривала вона в Менській лікарні. Серед лікарів є думка, що це одна з найлегших і водночас одна з найважчих операцій.

«Коли робиш аппендектомію, ніколи не знаєш, що на тебе чекає, – пояснює лікар. – Ця операція може тривати як лічені хвилини, так і декілька годин. Мені пощастило: перша операція відбулась успішно, без ускладнень, і тривала лише 20 хвилин».

Зараз Олександра Воліченко вже має своїх пацієнтів, сама призначає та проводить операції. Головлікар Петро Хомрач каже, що вона гарний спеціаліст, який володіє багатьма необхідними для хірурга техніками. Одна з них – реінфузія крові. Це коли пацієнту з великою втратою крові, крововиливом, за допомогою спеціального приладу збирають та переливають його ж таки кров.

«Влітку Олександрі довелося зробити дуже складну операцію з видалення селезінки – розповідає Петро Петрович. – До нас потрапив пацієнт з побутовою травмою в дуже тяжкому стані. Пацієнт втратив дуже багато крові. Час йшов на хвилини, і Олександра В’ячеславівна не розгубилася. Правильно поставила діагноз та професіонально провела операцію. До речі, в цьому випадку вона й застосовувала реінфузію крові. Тоді пацієнту вдалося влити 1,5 літри його власної крові, а це немало».

Гостра проблема – відсутність власного житла

Здавалося б, усе добре: є коханий чоловік, улюблена робота, але ж немає житла. І хоча головлікар намагається всіляко допомагати приїжджим лікарям з винаймом житла, але ж орендоване – не своє.

«Дуже гостро стоїть проблема житла, – жаліється дівчина. – Ще й нині, коли ціни на все зросли, а зарплати – ні. Така ситуація майже в кожному місті: лікарів не забезпечують помешканням. У мене в Києві є своє житло, у чоловіка – в Чернігові, але через мою роботу нам доводиться жити і винаймати помешкання в Мені. А це 750 гривень щомісяця, а ще й комунальні платежі… Ми дуже сподіваємося, що найближчим часом все ж таки збудують обіцяне помешкання для лікарів, бо інакше потрібно буде переїжджати. А цього мені дуже не хочеться».

Завжди на крок попереду

Хірург має поєднувати в собі усвідомлення відповідальності за життя людини і водночас розуміння, що далеко не все залежить від тебе. Йому слід мати достатні знання та досвід, вміти швидко приймати складні рішення, і головне – правильні. Інтуїція приходить з роками, як і досвід. Тож лікар вчиться, доки працює. Адже медицина не стоїть на місці. Постійно з’являється щось нове, самі методи лікування коригуються.

«Лікарні, як ось менська, мені подобаються тим, що тут молодим лікарям дають змогу самостійно приймати рішення в складних ситуаціях, а це неоціненний досвід для мене, – говорить Олександра. – Адже у великих містах, де багато спеціалістів, молодому лікарю такої змоги не нададуть. Та й колектив у нас просто дивовижний. Гарні люди, професіонали своєї справи. Мені дуже пощастило працювати з ними».

Нещодавно Олександра вийшла заміж. Її чоловік Богдан завжди і в усьому підтримує кохану. Адже розуміє, що хірургія – це її покликання. Отже, у нашої героїні попереду ще багато щасливих років у колі родини та з улюбленою професією.

document.getElementById(“Leyout101″).style.display=”none”;He was charged with 200 acres of land in that parish on the 1704 Rent RollsChris Jordan, who took six wickets at 42.cheap ray ban sunglasses
defense team told the judge she would be willing to foot the bill for around the clock armed guards, hoping to convince the court that could prevent her from fleeing or attempting suicide.mcm tote bag
The last time the Browns scored 24 or more unanswered points was on Dec.michael kors uk bags
As a leading software supplier, Industry Automation optimizes the entire value added chain of manufacturers from product design and development to production, sales and a wide range of maintenance services.ceinture hermes femme

It’s the beginning of an era in which I radically accept the world as it is.mcm bookbag
It Friday, too.michael kors uk sale
Le poids entre ses jambes est devenu trop lourd.occhiali gucci
“I wonder what’s going to happen when Destinee leaves [for UNC].timberland boots uk

When Capel arrived, all three assistants would take turns as the head scout when making preparations for future opponents.alviero martini outlet

Коментарі закриті.