Був туманний вечір. Вона сиділа заплакана на підвіконні. Пила щойно змелену каву.

Її звати Вікторія. Перемога. Вона звикла бути першою у всьому: в навчанні, в роботі, в усьому. Все, за щоб вона не взялася – все доводила до кінця. Воно мало досконалий вигляд. Тільки не щастило їй в одному – в створенні сім’ї. Та от на двадцятому році життя вона зустріла його. Він, Олекса, високий, мужній брюнет, завжди охайний. Його парфум був підібраний досконало. Запах мав декілька нот. Спочатку легкий шлейф морського бризу, а потім незрозумілий приємний запах, який асоціюється з інтелігентністю.

Вони зустрілися випадково. Це було два роки тому. Її компанія заключала договір з перевізником. Раптом, представник її компанії захворів і на підписання договору директор відправив Вікторію. І вона його підписує, а заразом і знаходить кохання всього свого життя. Принаймні, їй так здавалося.

Олекса запросив її на побачення. Вечір видався чудовий, вони пили червоне вино та розмовляли так, ніби знають один одного все життя. Вікторія розквітала на очах. Олекса також ходив замріяний, що було йому не характерним. Життя стало чудовим…

От уже рік вони разом, а їм здається, що вічність. Олекса відважився на нелегкий крок. Одного літнього вечора він запросив Вікторію на побачення, в те ж саме кафе, в якому вони зустрілися вперше. Вона погодилася. Вікторія одягла нову сукню. Усміхнена вийшла з дому, та пішла на те рокове побачення. Вона зайшла в кафе. Посеред нього стояв один стіл, який освічувався свічками. Тут вийшов і він. В чорному костюмі, в руках – троянди. «Привіт, кохана, – промовив Олекса, поцілувавши Вікторію і подарував їй квіти, – як ти?» Вона була вражена. Стояла, немов онімівши. Потім, отямившись: «Привіт. Я чудово. Тому що знаходжусь на тому самому місці…» Не витримавши, вона заплакала. Сльози ті були від щастя. «Не плач, все буде добре. Я з тобою. Я тебе кохаю. Не плач!», – промовив лагідно Олекса. «Заспокоїлась?От тепер я хочу тебе дещо запитати, – він, ставши на коліно, урочистим голосом промовив. – Вікторія, чи не хотіла би ти стати моєю дружиною та матір’ю моїх дітей?» І, діставши з кишені каблучку, надів її Вікторії. В свою чергу Віккі усміхнулася та промовила: «Так, це найщасливіший день мого життя».

Так це і сталося. День весілля вже було призначено. Всі готувалися до цієї події. Час летів непомітно. Ось, завтра вже весілля. Вікторія всю ніч не спала. Думала, чи правильний вибір вона робить. З одного боку – так, вона його кохає, а з іншого – щось її тривожить. Можливо згадка про перше кохання? І тут вона зрозуміла, що вона зробила такий вибір, тому що Олекса схожий на того самого, на її перше кохання. Та Вікторія не хотіла думати навіть про таке в переддень весілля. Швидко лягла на інший бік і заснула.

Весілля. Вона в білій сукні. Сьогодні вона – королева. Олекса в білому костюмі. Помітно нервує. Ще б пак, він одружується з найкращою дівчиною на всій планеті, з дівчиною, яку кохає. Вівтар. Вікторії виводить батько. Олекса стоїть вже біля неї. Вона не чула нічого. Почула лише: «Вікторія, чи згодні ви стати дружиною Олекси та жити з ним в радості та в горі, в багатстві та бідності, в здоров’ї та в хворобі?» Вона стояла в несамовитій тиші. Вікторія обдумувала кожне слово. І, несподівано для всіх, відповіла: «Ні, Олексо, вибач!». Сказала, і побігла. Побігла геть через місто. Туди, де її ніхто не знайде. Опинилася вона на вокзалі, взяла квиток до Москви і поїхала. Потрапивши до Москви, вона подалася до своєї давньої подруги – Дарини. З Дарусею вони дружили ще з дитинства. Та, коли подруга переїхала до Москви, дружба погіршилася, та зв’язки не втратилися. «Привіт, Даруню, не впізнала? Це я, Вікторія.»Дарина стояла в нерозумінні. Їй здавалося, що це сон. Але це реальність. Подруги обійнялися. Вікторія розповіла як вона опинилася в Москві, всю свою життєву історію. Дарина запропонувала забути все і залишитися жити поки що в неї, а потім вже й свою квартиру знайти. Вікторія погодилася.

Минуло 3 роки. Дарина допомогла Вікторії відкрити бізнес та купити квартиру. Взимку Віккі вже була у власній квартирі. Все б нічого, але останнім часом вона частенько згадує Олексу. «Я все ж його кохала. Я зробила помилку», подумала Вікторія. Був туманний вечір. Вона сиділа заплакана на підвіконні. Пила щойно змелену каву. Вона все ще його кохала. Але для нього вона – це минуле, болюча помилка, про яку Олекса не хоче згадувати. А вона… Вона, а вона на все життя залишилася за мить наречена…

Коментарі закриті.