Як вони чекали цієї зустрічі! Випускники 1940 року і 1951-го… Обнімалися, плакали від приємного хвилювання. Стара шкільна підлога теж радісно скрипіла під ногами колишніх учнів: «Не забули, з’їхалися Миколки і Наталі, Івани і Марійки! Походіть. А то і побігайте, я так за вами сумувала».

65

З грибами до школи

У далекому 1885 році Сосницька земська управа вирішила побудувати у Слобідці школу – дітей у селі багато, до науки тягнуться. А де ж її поставити? На кожен клаптик землі у селі був свій власник. Як Десна виходила з берегів і треба було дамбу будувати, то з кожного двору відрами, решетами, кошиками землю носили. А хто ж виділить її під забудову? Не знайшлося такого. Моє – і край!
В управі постановили – збудувати школу на місці старого кладовища. Зводили будівлю з добренного бруса. Стелю забивали дошками, на якій столяри викарбовували свої прізвища. У школі було чотири класні кімнати висотою чотири метри, груби для опалення. Ззовні приміщення оздобили дерев’яним мереживом.

А 1911-го року за шкільні парти сіли 117 учнів, яких навчали чотири вчителі.

– Я родом з Веселого, а довелося ходити до школи у Слобідку, – розповів колишній випускник, нині механік автотранспортної фірми Валерій Боковенко. – Пам’ятаю, йшов я до школи проситися і по дорозі назбирав повну пазуху грибів. Приніс, висипав учителю на стіл і прошу дозволу учитися. Пообіцяв, що ще носитиму, як візьмуть до школи.

Урок історії

Урочистості з нагоди 100-річного ювілею організатори добре продумали. Запросили на свято усіх, хто працював у школі 30, 20 чи два роки. Нікого не забули.

Директор школи Любов Мозирко запропонувала присутнім у вщерть наповненій залі провести урок історії.

Малиново пролунала пісня шкільного дзвоника і Любов Пилипівна розповіла коли, як і ким будувалася школа. У роки війни навчання не припинялося – дарма, що на клас була одна книга і писали не в зошитах, а на старих газетах. Взимку дітей до школи ходило мало – не мали вони ні взуття, ні теплого одягу.

У 1961 році школа стала восьмирічною. З’явилися і новобудови – їдальня, музей, майстерня, додалося шкільних класів. Дітей навчалося понад півтори сотні. Тож уроки проводили у дві зміни.

Скільки учнів вийшло із стін рідної школи? Понад дві тисячі. За 100 років навчальним закладом опікувалися 10 директорів і понад 100 учителів присвятили йому усе своє трудове життя.
…Вони сиділи в залі – сивочолі, худенькі, однак такі щасливі і… молоді. Очі їх посміхалися, сяяли від радощів і гордості за своїх вихованців.

А випускники – нинішні юристи, підприємці, інженери, медики, економісти, агрономи, механізатори, кухарі – усі вони знайшли своє місце в житті. І дарма, що доля розкидала їх по усьому білому світу – Слобідка і її школа у серці і пам’яті назавжди.

Вінок шани

Згадали на святі колишніх учнів, які воювали в Афганістані, боролися з невидимим ворогом у Чорнобилі… До обеліска Слави вдячні нащадки поклали квіти.

Хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять учителів, які ступили за межу Вічності, однокласників. А також полеглих у Великій Вітчизняній війні.

Аматори сільського Будинку культури, колишні випускники і вчителі школи влаштували змістовну концертну програму.

Теплі слова до усіх присутніх линули від колишніх учнів школи – Олександра Супруна, Дмитра Біленького, Миколи Лук’яненка, Миколи Єсипенка, Віктора Назаренка… Мали що сказати колишній директор школи Андрій Лазарєв, сільський голова Слобідки Олександр Мозирко. Вітав присутніх і завідувач відділу освіти райдержадміністрації Леонід Литовченко.

Хто сказав, що Слобідська школа стара? Вона – мудра і досвідчена, привітна і доглянута. А її учні і випускники – найкращі, бо люблять і підтримують свою альма-матер.

Коментарі закриті.