Уже понад десятиліття в перший жовтневий день увага людства прикута до проблем старшого покоління. А передувало цьому проголошення Генеральною Асамблеєю ООН 1 жовтня Міжнародним днем громадян похилого віку. Україна підтримала цю ініціативу. Лікар-геронтолог Мерської центральної райлікарні Валентина Московська розповідає про проблеми людей похилого віку:
– В Україні 1 жовтня відзначається ще й День ветерана, адже ветерани зробили неоціненний внесок у становлення Української держави, зміцнення її економічного, культурного та інтелектуального потенціалу. Саме їм випала доля боронити рідну землю від фашистських загарбників, відбудовувати зруйновані міста і села у повоєнні роки, пройти крізь лихоліття голодомору та репресій.
А з якого віку починається старість? Остання таблиця, в якій наводиться класифікація вікових груп, виглядає так: люди молоді – до 44 років; люди середнього віку – до 59 років; старіючі – до 74 років; «молоді» довгожителі – до 89; «старі» довгожителі – більше 90 років.
Якщо оцінювати здоров’я старшого покоління за шкалою Всесвітньої організації охорони здоров’я, то жодного немолодого українця назвати здоровим не можна. Більш того, в середньому на кожного з них припадає по чотири – п’ять хронічних захворювань. П’ята частина 80-літніх потребує допомоги психотерапевтів.
Загострення у цих людей психічного стану та «сплячих» досі недуг має місце через втрату соціального статусу. Такий стан фахівці називають «пенсійною хворобою».
Не всі люди похилого віку можуть змиритися зі зміною ролі й престижу в суспільстві. Вони не встигають за бурхливим розвитком зовнішнього світу, що продукує відчуття неповноцінності. Тому у них з роками розвивається песимізм.
Людина похилого віку відчуває себе «незатишно». Тому так важливо 1 жовтня нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства.
Нині на Чернігівщині проживає понад 316 тисяч людей у старшому за працездатний віці, що складає 29,2% усього населення області. Частина з них – одинокі люди, котрі потребують не тільки матеріальної підтримки, а й постійного стороннього догляду. Безумовно, турбота про них не повинна мати епізодичний характер. Вона необхідна, як ковток свіжого повітря, щодня, щохвилини, щомиті.
Тож кожен з нас повинен проявити свої високі людські якості, душевну щирість, теплоту, які завжди були невід’ємними у нашій великій українській родині. Вшануємо цих людей щирим, добрим словом, надамо посильну матеріальну допомогу, зробимо все, аби вони відчули себе потрібними суспільству. Адже піклування про ближнього має стати нормою нашого повсякденного життя.
