Напередодні поважного ювілею найближчої газети згадуємо про людей, котрі у різні часи творили її історію.Надія Пашко почала писати матеріали у районку ще у 30-ті роки, тоді газета називалась «Колгоспна праця». Загалом жінка віддала газеті понад 40 років життя.

 

477
Фото з архіву Галини Харченко.

У далекому 1934 році Надя Пашко закінчила технікум механізації сільського господарства, дівчину направили на роботу трактористкою до Менської МТС.

На той час районна газета вже почала виходити. Тож молода трактористка, відчувши у собі потяг до слова і до пошуку інформації, почала дописувати невеличкі матеріали.

Донька Надії Єлисеївни, Галина Харченко, котра й сама вже давно на заслуженому відпочинку, згадує, яке тоді було газетярське життя. Районка виходила один раз на тиждень на одному друкованому листку (тобто на двох сторінках). Хоча у штаті газети працювали усього двоє – редактор і новоспечений кореспондент – потрібно було оперативно збирати інформацію по району, писати матеріали. Транспорту тоді в редакції не було, доводилося ходити по селах пішки.

– Я тоді малою була, – розповідає Галина Василівна, – але пам’ятаю, як випускали газету. Набирав матеріали вручну Михайло Ющенко, а вночі друкували її на машині, ручку якої крутила Степанида Однорал. Мені доводилося до пізньої ночі чекати маму з роботи.

Згодом районка стала зватися «Колгоспна правда» і виходила на чотирьох сторінках, у редакції з’явилися технічні новації, транспорт, прийшли молоді кореспонденти. Тож газету стало випускати легше. Фактично Надія Пашко – з тих людей, котрі починали торувати журналістські стежини в районі. А ще Надія Єлисеївна освоювала і радіожурналістику: одразу після війни вела передачі місцевого радіомовлення.

– Пам’ятаю, як сиділа біля великого чорного репродуктора і слухала мамин голос, – згадує її донька.

У архіві редакції, на щастя, збереглися підшивки газети за різні роки, і там під статтями раз-по-раз зустрічається підпис: Н.Пашко. За ними можна вивчати історію району. Деякі моменти з життя наших попередників здаються, м’яко кажучи, фантасмагоричними з точки зору сучасності.

Ось, приміром, випуск за 19 листопада 1948-го року. У матеріалі «Піонер Миша Буйний спіймав 1700 ховрахів» йдеться про таке: «В час літньої перерви багато піонерів і учнів займалися виловлюванням сільськогосподарських шкідників. За підрахунками, піонери і учні нашого району спіймали 12 тисяч 324 ховрахів. Серед усіх ловців особливо відзначається Миша Буйний – учень п’ятого класу Менської середньої школи ім. Леніна. Він сам спіймав 1700 ховрахів і шкірки з них здав державі. А учень п’ятого класу Данилівської семирічної школи Миша Сподін спіймав 600 ховрахів. Про успіхи цих школярів Менський райком комсомолу повідомив ЦК ЛКСМУ».

У тому ж таки році зустрічаються публікації Надії Пашко про виконання річного плану до п’ятої річниці визволення Чернігівщини від німецько-фашистських загарбників, про післявоєнну відбудову у сільському господарстві.

А ось газети за 1954 рік, матеріал про тогочасну ситуацію у освітній сфері: «Значна кількість шкіл району домоглася повного виконання закону про загальне обов’язкове навчання, проте в селах Слобідка, Ушня, Феськівка є ще діти шкільного віку, які не охоплені навчанням». Ось ще матеріал, про концерти менської агіт-культбригади: «…Планується кожної п’ятниці влаштовувати художні вечори для менських механізаторів».

У 1971-му Надія Пашко писала про учнівську молодь, про вибір професії, про літературні вечори у школах, різноманітні інформації з життя району. І дивуєшся: маючи за плечима сорокарічний журналістський досвід, ця без перебільшення видатна жінка до останнього не розгубила отой присутній лише справжнім митцям-професіоналам запал…

Коментарі закриті.