Наше знайомство з Владиславом Смущенком відбулося у його рідних Волосківцях ще рік тому, але тоді я не могла й припустити, що цей привітний ясноокий хлопчина наділений таким незвичайним талантом. Цьогоріч Владислав додав свого яскравого штриха осені: у нашому Городищі демонструвалася виставка його дивовижних робіт.

Експозицію склали 14 творів – це вишиті хрестиком ікони Богородиці, Святого Миколая-Чудотворця, полотна з сюжетами Різдва Христового, Хрещення Ісуса та інші. У вишитих картинах  Владислава Смущен­ка домінує біблійна тематика.

Владиславові вісімнадцять років. Він закінчив школу і планує відслужити у армії. Опісля хоче вивчитись на будівельника.

Родина юнака велика: мати, батько і четверо синів. Владик наймолодший. Крім нього, вишивкою захоплюється один з братів. Любов до мистецтва прищепила хлопцям мама, яку свого часу навчала вишивати її ненька – Владикова бабуся. Хлопчик змалку захоплено спостерігав за вправною роботою жіночих рук, бачив, як народжується диво – картина, килим, рушник… Маленьким Владик часто просив бабусю навчити і його, але прохання не сприймали серйозно – це ж хлопчик!..

Поштовхом до занять вишивкою став випадок, коли Владислав опинився у лікарні. З легкої руки і доброї поради одного з лікарів хлопець не лише прикрасив нудні дні у палаті, а і знайшов захоплення, що потребує неабиякого терпіння, самодисципліни, праці.

Юнак не приховує, що попервах до крові колов пальці, нитки плуталися, голка не слухалася… Але нині ми бачимо, що і зворотний бік робіт Владислава має чіткий бездоганний малюнок – ані вузлика, ані петельки, ніби це руки досвідченої майстрині творили картину.

Виставки творів молодого автора уже відбувалися у його рідних Волосківцях, у Дягові і Мені. І ось до Городищенської школи прийшли чимало жителів села, аби побачити справжнє диво – вишиті картини Владислава Смущенка. Гості, особливо жінки поважного віку, не приховували щирого захвату, дехто – навіть і сліз, розглядаючи витвори молодого автора.

При нагоді хочеться подякувати і родині юнака, і всім жителям Волосківець, усіх навколишніх сіл і всім небайдужим, що надавали благодійну допомогу для відбудови Городищенської Свято-Михайлівської церкви після минулорічної пожежі.

Біля оселі Смущенків багато квітів – вони яскравіють з ранньої весни до пізньої осені. Владиславові подобається спостерігати, як вони розквітають, любить він, щоб було багато квітів і у кімнатах. Водночас хлопець залишається таким, як і його ровесники: залюбки спілкується з друзями, спритно виконує вправи на гімнастичній перекладині, не проти поганяти м’яча.

До речі, саме футбол став приводом нашої першої цьогорічної зустрічі. Владислав і ще кілька юнаків з Волосківець часто влітку приїздили на спортмайданчик Городищенської школи, де щовечора збираються любителі футболу – місцеві і з сусідньої Синявки. Юнаки швидко потоваришували  і навіть виношують задум створити футбольну команду нашого села, куди  б з радістю запросили грати і волосківчан. І якщо нашу молодь ваблять не барна стійка, а спорт, праця, мистецтво, історія, природа – підтримуймо і заохочуймо їх! Тоді в України буде майбутнє.

Наталія ШАБЕЛ. с. Городище. Фото автора.

Коментарі закриті.