Домашня дитина
– Старшого Сашка і середульшого Колю я тримала у «колючих рукавицях», – витираючи сльози, говорить мама, Ганна Іванівна. – Гуляти майже не пускала та й ніколи було – по господарству хлопці допомагали. І самі вони намагалися завжди щось зробити, щоб у мене руки вільніші були. Коля ріс домашньою дитиною: слухняний, спокійний.
Добре відгукувалися про хлопця і однокласники. Знайшлися записи, коли одинадцятикласники перед самим випуском давали характеристики один одному: «Коля дуже ввічливий, добрий, а як щось потрібно – обов’язково допоможе», «Дуже веселий і прикольний хлопець», «Робить відчайдушні вчинки, смішний», «Навіть може носити дівчину на руках».
– Микола навчався посередньо, – розповідає колишній класний керівник хлопця Надія Федоряк. – А от дисципліну мав відмінну, ніколи не пропускав уроків. Заводієм не був, але активно брав участь у всіх подіях життя класу.
«Хочу захищати мирних людей»
– А ще згадую такий випадок, – продовжує розповідь Надія Петрівна. – У шостому чи сьомому класі, коли писали твір «Ким хочу бути?», Коля зазначив: «Хочу стояти на сторожі мирних людей».
Згодом дитячо-юнацькі мрії склалися у реальні будні. Строкова в армії, контракт і військова служба в Гончарівську. Намагався вступити до міліції – не пройшов за станом здоров’я, завадили проблеми з ниркою. А ось в армії від фахівця не відмовилися – минулої осені Микола Бурлак уклав черговий контракт, став бійцем 95-ої аеромобільної бригади в Житомирі.
Десантники завжди на передовій: Херсонська область (на кордоні з Кримом), Сєвєродонецьк Луганської області, потім Лисичанськ.
Дві кулі
Саме під цим містом колона десантників потрапила у засідку. Микола вискочив із машини, але залягти вже не встиг. Дві кулі, одна в голову, друга в шию, обірвали молоде життя.
На похорони зійшлося мало не все Стольне. Солдата поховали серед рідні, недалеко від трьохсотлітньої церкви.
Гірко. Сумно. Страшно. Рідний дядько та хрещений Колі, який живе в Росії, так нічого і не зрозумів, у смерті племінника винуватить «київську хунту».
А простий стольненський та український хлопець просто думав про вас усіх, безіменні люди! Про ваше майбутнє, ваших дітей і батьків. Для того, щоб на Менщині, Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині не свистіли кулі і не гинули люди, він віддав усе, що міг. Навіть своє життя…
