Народному майстру декоративно-прикладного мистецтва Михайлу Молодшому з Березни 12 жовтня виповнилося 90 років. Творчість була і залишається незмінним супутником його життя.
Карусель з дитинства
Михайло Парфентійович не пригадає зараз, скільки землі було у його батька. Але добре пам’ятає, як у 1933-му забирали з їхнього двору єдину конячку і ще не обмолочені снопи. Тоді ж і двір, і хата стали вже не їхніми. Добре, що тітка-інвалід, їх близька родичка, пригріла вигнанців.
Батько не хотів іти до колгоспу, з самого початку до більшовицької агітації ставився скептично. Таке вільнодумство не могло не вплинути на формування світогляду сина.
Ще один яскравий спогад з дитинства: на березнянський Покровський ярмарок якийсь чоловік привозив з Чернігова яскраву карусель – вирізьблені дерев’яні коні і карети, шовкові штори вгорі, музика. А через кілька років, уже перед війною, Михайло побачив цих різьблених коней у підвалі своєї школи – понівечених, але з виразними скляними очима. Хлопцеві дуже жаль було тих красивих коней, і він не раз задумувався, де ж подівся їх власник.
Перші спроби
До війни у Березні хтось побудував незвичайний (на фоні хат-мазанок під солом’яними дахами) будинок з різбленими віконницями, прикрашений дерев’яним мереживом. Він так вразив Михайлика, що, побачивши його, малий поспішив додому і тут же сів за малювання. Оце і був його перший малюнок – будиночок-теремок, виконаний хімічним олівцем.
Уже пізніше, у шостому класі, коли навчився копіювати малюнки по клітинках, видав на шкільну олімпіаду збільшену ілюстрацію до Гоголівського «Тараса Бульби». Картина вийшла вражаючою як по сюжету, так і по виконанню. Михайло Молодший був визнаний переможцем олімпіади і отримав нагороду – акварельні фарби.
Якось мама розповіла йому, що під час її дівування хтось приніс на вечорниці Шевченків «Кобзар», і вони всі разом його читали. Дівчата плакали над долею Катерини. Розповідь так запала в душу хлопця, що він сам намалював ілюстрацію до твору: Катерина, спроваджена батьками, іде з села. Ця картина стала однією з його найулюбленіших.
Війна і три поранення
Окупацію родина Молодших перебула у Березні. Разом з іншими хлопцями і дівчатами фашистська влада хотіла відправити Михайла до Німеччини, але він на виклик не з’явився. Деякий час переховувався, згодом робочі руки окупантам стали потрібні і тут. Пам’ятає, як виганяли людей чистити дороги від снігу та на інші роботи.
Тоді ж довелося розпрощатися і з намальованою Катериною: поляк, що служив у фашистів перекладачем, так вподобав картину, що забрав її собі.
Після звільнення у 1943-му Михайла забрали до війська. Воював на Білоруському фронті, був зв’язківцем, тричі поранений.
Коли повернувся у Березну, треба було налагоджувати життя, здобувати якусь професію. Трапилася нагода піти вчитися на землевпорядника. Але йому хотілося одного – малювати.
Землемір з душею художника
Під час роботи землевпорядником об’їздив велосипедом і обходив майже всі райони області. У Пакулі Ріпкинського району зустрів свою долю – молоденьку вчительку Галину. За рік побралися, а ще через кілька повернулися в Березну. На той час у них уже було дві доньки – Валя і Шура.
– Робота землевпорядника для мене була нудною, хоч і не дуже обтяжливою, бо план заміряної ділянки я креслив швидко і вправно, – розповідає Михайло Парфентійович.
У Березні відкрилася школа-інтернат, потрібні були вчителі різних спеціальностей. Галині Григорівні дали роботу відразу, знайшлося місце і для Михайла Парфентійовича.
Але в інтернаті він попрацював недовго: Борис Семенович Драпкін, що був тоді директором Березнянської середньої школи, переманив його у свій навчальний заклад вчителем праці. Ось тут уже і відкрилося для Михайла Молодшого справжнє роздолля для творчості. Зокрема, лише для музейної кімнати він намалював цілу галерею портретів воїнів-визволителів Менщини. Вів і гурток художнього випалювання по дереву.
А у вільний час малював копії картин відомих художників. Вони й сьогодні прикрашають оселю Молодших.
У Михайла Парфентійовича є ще одне давнє захоплення – інкрустація соломкою, яке й принесло йому звання народного майстра декоративно-прикладного мистецтва. За понад чверть століття шкільного стажу не пам’ятає й року, щоб його роботи не брали на якусь виставку – в Москві, тоді ще Ленінграді, Києві, Чернігові. Є його вироби і за кордоном – якось цілу серію шкатулок із зображеннями радянських військових орденів викупили в нього для іноземної делегації.
