У Мінську відбулася традиційна щорічна Міжнародна спеціалізована виставка «ЗМІ в Білорусі». Участь у ній взяли понад 10 країн з різних континентів світу. Україну представляла преса Чернігівщини на експозиції, підготовленій управлінням у справах преси та інформації облдержадміністрації.
Чисто і красиво
Перші враження на території сусідньої держави – незмінні. Українці захоплюються чистотою, практично європейською якістю доріг, майже повністю обробленими і засіяними сільгоспугіддями. У селах обабіч траси однакові яскраво пофарбовані огорожі. Щоправда, знаючі люди стверджують, що то тільки біля дороги. А в середині населених пунктів картинка не надто відрізняється від типової української. До того ж – і асфальту там катма.
Однак в цілому враження позитивні. Мінськ, наприклад, набагато чистіший і спокійніший, ніж наш Київ. Багато зелені, дбайливо доглянуті клумби і газони. Реклами небагато, зате часто зустрічаються бігборди з різними варіаціями на тему: «Я люблю Білорусь».
Українська преса серед відвідувачів, як і торік, користувалася особливою популярністю. Причому люди старшого покоління просили щось почитати російською мовою, а молоді мінчани навпаки хотіли україномовну пресу.
Запам’яталася літнього віку жіночка, яка, зачувши українську мову, ледь не зі сльозами на очах захоплювалася нами. І одночасно скаржилася, що у них почути білоруську практично неможливо, довкруги все російською мовою.
Багато приходило колишніх співвітчизників. А ще чоловіки, у котрих дружини українки, просили газети, щоб зробити коханим сюрприз.
До прикладу, «Наше слово», котрого ми повезли в Мінськ кілька сотень примірників, третього дня роботи виставки вже не було на стендах – розібрали.
Офіційно і не дуже
Наша делегація побувала на прийомі в українському посольстві. Надзвичайний і повноважний посол України в Білорусі Віктор Тихонов під час зустрічі зауважив, що до українців у цій країні особливо поважне ставлення. Тут цінують дружбу і добрі стосунки наших держав та налаштовані на подальший розвиток співпраці.
Неподалік споруди посольства встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку. Наша делегація поклала квіти до підніжжя.
Тим часом на виставці відбувалися різні події. Якщо українська експозиція привертала увагу сама по собі, то іншим довелося приваблювати відвідувачів екстремальними способами.
Наприклад, газета «Комсомольская правда в Белорусии» організувала виступ білоруського богатиря з українським прізвищем Кирила Шимка. Силач дмухав у гумову грілку, аж поки та не луснула, порвав руками на дрібні шматочки колоду гральних карт і зігнув у трубочку металеву сковорідку. Захоплено аплодували всі. І лише хазяйновиті українці попросили богатиря виправити понівечену сковорідку, бо, мовляв, нема на чому сало смажити. Кирило погодився, а потім зізнавався, що подібне він робив уперше і вирівняти посудину було набагато складніше, ніж її зім’яти.
Ціни – як у нас
Якщо раніше побутувала стійка думка, що ціни в білоруських крамницях нижчі, ніж в українських, а товар набагато якісніший, то зараз вона неактуальна. Вартість і продуктів, і промислових товарів фактично така ж, як і у нас. А щодо якості, то самі ж білоруси чомусь скептично посміхалися, коли їм про це говорили. Хоча, треба зізнатися, продукти справді здаються смачнішими – чи то з незвички, чи насправді якісніші і натуральніші.
Торік у цей час у сусідній державі буяла валютна криза. Цього року з обміном гривень на білоруські рублі не виникало жодних проблем. Одна наша гривня коштує тисячу білоруських рублів. Переводити ціни з однієї валюти в іншу, начебто, і не важко, але українці часто впадали в ступор зі жменею паперового білоруського дріб’язку, намагаючись вирахувати, скільки треба заплатити, а скільки отримати решти.
Буханець чорного хліба коштує на наші гроші 4,90 грн., варена ковбаса – від 39 грн. за кілограм, сир – 64 грн. за кіло, баночка згущеного молока обійдеться у 8 – 11 гривень, а коробка білоруських цукерок – від 38 гривень і вище.
