Ісак залюбки допомагає у нескладній роботі,‭ ‬за що отримує фінансове заохочення від батька.

На фоні загальноукраїнського закриття діяльності приватних підприємців,‭ ‬яке не оминуло й Менщину,‭ ‬досить несподіваним є започаткування невеличкого бізнесу в Мені.‭ ‬Мова йде про нове ательє з пошиття та ремонту одягу,‭ ‬власником якого є переселенець з Донецька Сергій Янін.

 

Тихе містечко
У Мені Сергій живе вже другий рік.‭ ‬До цього жив і працював у Києві,‭ ‬звідки періодично привозив гроші родині,‭ ‬яка оселилась в Мені‭ ‬три роки тому після початку буремних подій на Донбасі.

–‬ Дружина вмовила постійно жити в Мені,‭ ‬бо самій їй тяжко,‭ ‬– розповідає Сергій.‭ ‬– Містечко сподобалось‭ ‬– тихе,‭ ‬спокійне,‭ ‬тут добре ростити дітей.‭ ‬А от з роботою в Мені не дуже.‭ ‬Спочатку служба зайнятості направила працювати у комунгоспу,‭ ‬але згодом почалася реорганізація і мене скоротили.‭ ‬Отож вирішив облаштовувати життя самотужки і зареєструвався приватним підприємцем.‭

 

Куртку перешив‭ ‬– професію нажив
Кравцем Сергій працює з‭ ‬1994‭ ‬року.‭ ‬Головний профіль‭ ‬– шкіра та хутро.‭ ‬Каже,‭ ‬що найбільше заробляв у Києві,‭ ‬коли працював у солідному ательє та обслуговував‭ «‬круту‭»‬ клієнтуру.‭ ‬Виходило не менше чотирьох тисяч гривень на місяць,‭ ‬близько‭ ‬500‭ ‬доларів на той час.‭ ‬З хутром працювати найвигідніше,‭ ‬але з шкірою цікавіше.‭
– Усе почалося з того,‭ ‬що коли вперше купив собі шкіряну куртку,‭ ‬то виявилось,‭ ‬що та була пошита абияк і довелося власноруч її перешивати.‭ ‬Знайомі побачили результат і почали звертатися до мене,‭ ‬– згадує Сергій.‭ ‬

 

– Купував модні журнали,‭ ‬вчився по‭ ‬них,‭ ‬а коли почав працювати в ательє,‭ ‬побачив,‭ ‬як все робиться на професійному рівні.‭ ‬Зараз можу шити будь-що:‭ ‬одяг,‭ ‬меблі,‭ ‬чохли в автомобіль‭ ‬– аби було з чого.‭
Але наразі суттєво ускладнилася ситуація з матеріалом:‭ ‬підскочили ціни,‭ ‬проблемнішою стала‭ ‬доставка.‭ ‬У Мені економічна ситуація така,‭ ‬що у населення грошей не густо,‭ ‬тому й ціну потрібно ставити значно нижчу за ту,‭ ‬яка могла б бути за нормальних обставин.

 

Поки що заробленого вистачає лише на сплату податків та оренду.‭ ‬Для себе залишається мізер.‭ ‬Сергій сподівається,‭ ‬що з Божою поміччю далі його справи підуть краще.
Переселенці такі ж люди
‭–‬ Зараз виживаємо на‭ «‬переселенську‭»‬ соціальну допомогу:‭ ‬і оренду житла,‭ ‬і харчування родини нам компенсує держава,‭ ‬– каже Сергій.‭ ‬– Але я розумію,‭ ‬що так завжди бути не може,‭ ‬тому й надалі намагатимусь укріпляти фінансове становище своєї родини.‭ ‬Люблю роботу кравця,‭ ‬хочу приносити користь людям своїм умінням,‭ ‬яке,‭ ‬до речі,‭ ‬мені дісталося також від переселенця.‭
Як розповів Сергій,‭ ‬у‭ ‬90-ті в Донецьку з’явились переселенці з Нагірного Карабаху,‭ ‬які тікали від війни.‭ ‬Деякі місцеві реагували на них негативно,‭ ‬бо ті,‭ ‬мовляв,‭ ‬забирають у них робочі місця.‭ ‬Він же навпаки у спілкуванні з друзями переконував їх,‭ ‬що переселенці такі ж люди,‭ ‬хочуть чесно заробляти свій хліб і в скрутний час їм потрібно допомагати.‭
– Потоваришував з одним вірменином,‭ ‬який і навчив мене‭ ‬кравецькому ремеслу,‭ ‬– загадує Сергій.‭ ‬– Хто б тоді міг подумати,‭ ‬що через‭ ‬20‭ ‬років від артилерійських обстрілів доведеться тікати й собі‭?‬ У Донецьку ми тільки-тільки закінчили косметичний ремонт у новозбудованому будинку і тут‭ ‬– війна.

Коментарі закриті.