Як пенсіонери з «озером» боролисяСтаном наших доріг вже важко когось здивувати. Але бувають випадки, які навіть у місцевих старожилів викликають «захоплення». Величезна калюжа, ціле брудне озеро роками псує нерви та взуття жителям вулиці Івана Франка, що в райцентрі.

Франко здивувався б

– Якось так вийшло, що наша вулиця залишилася осторонь цивілізації, – розповідає пенсіонерка Оксана Таран. – Із усіх принад міського життя маємо електроенергію та природний газ. Ні вуличного освітлення, ні водогону, ні доброго дорожнього покриття. Навіть сміттєвий бак, який деякий час стояв біля залізничного переїзду на Корюківку, і той забрали. Хай би нам його на вулиці у тупику поставили, доглядали б усім миром.

Взимку, коли вулицю заносить снігом, – справжня біда. Допоки техніка із заметами на центральних вулицях розбереться, «іванофранківцям» хоч із хати не виходь.

– Доводиться добрих людей просити, приватників наймати, – говорить місцева жителька Зінаїда Самодєлок. – А у мене, наприклад, чоловік вже сім років як лежачий. Машина «швидкої допомоги» якось приїжджала, то хоч на санках хворого вези.

Не дарма сумно жартують місцеві, що якби сам Франко зміг побачити вулицю, яку назвали його ім’ям, то здивувався б.

Але найбільшим «надбанням» злощасної вулиці, безумовно, є три величезні калюжі на дорозі. Під час дощів чи танення снігу вони зливаються у суцільне озеро від паркану до паркану.

«Дякую і… до побачення»

– Через ту калюжу хоч літаком літай, – розводить руками жителька вулиці Наталія Примаченко. – А минулого року ледь до трагедії не дійшло: посеред калюжі упав дідусь з велосипедом, то мало не потонув, добре – люди побачили, допомогли.

Жителі вулиці Івана Франка не­одноразово зверталися зі своєю проблемою до міської ради. Обіцяли допомогти і колишній міський голова, і мер сучасний. Та як копали пенсіонери рівчаки, щоб хоч трохи воду з вулиці відвести, так і копають.

– Телефонували до міської ради часто, – продовжує розповідь Оксана Таран. – І особисто ходили. Кажемо: стариків багато, за півтора року вісім похорон було, то навіть за покійником машина доїхати не завжди може. Вислуховують уважно, дякують за сигнал. Але: «…коштів немає, дякуємо, до побачення».

Переживають «іванофранківці». Кажуть мали надію, що коли щебенем ями на дорогах засипали – і їхнє болото хоч трохи загатять. Та щось не чутно гулу вантажівок…

Коментарі закриті.