дзвоникУ Менській школі імені Тараса Шевченка цьогоріч 55 випускників. 24 з них навчалися в 11-А класі — це 19 хлопців і 5 дівчат.

«Жарти і пустощі регулярно і постійно»

11-А — перший випуск класного керівника Олени Ковальчук.
— У нас із п’ятого класу було багато хлопців. На восьмеро дівчат — шістнадцять, — розказує Олена Миколаївна. — У десятому класі учні мають вибирати профіль навчання. Наш клас — математичний. Тому деякі дівчата перейшли до «Б» класу — філологічного. А хлопці звідти прийшли до нас. От і вийшло, що дівчат учетверо менше юнаків.

— Як працювати у такому класі?
— Нелегко. Але я звикла. І навіть не уявляю, що могло бути інакше. Хлопці у мене орли, козаки. Дівчата серед них просто губилися. Хоча з чотирьох золотих медалісток нашої школи троє з мого класу. Інші дві дівчини теж добре вчаться. А хлопці є хлопці — жарти і пустощі регулярно і постійно. Хоча й розумні, і талановиті: спортсмени, музиканти, туристи.

— У класі були пари?

— Аякже. Як і в будь-якому класі.

— Хлопці між собою билися за дівчат?
— Хіба що за те, аби списати, — жартує Олена Миколаївна.

Випускний вечір у школі проходив у неділю, 1 червня. Напередодні святкувала місцева гімназія.
Близько сімнадцятої одинадцятикласники, учителі та батьки зібралися біля школи. Хлопці — у строгих костюмах, дівчата — у святкових сукнях, на підборах.
За півгодини урочистою ходою усі рушили по головній вулиці до площі, пройшлись по площі — до районного будинку культури, де і відбувалося свято вручення атестатів.

Подивитися на випускників, як і щороку, вийшло багато менян.
— Дивись, скільки народу, — усміхалися випускники під час урочистої ходи. А за ними вже вишикувалися три фури, які поспішали на кордон через Мену. Місто на трасі державного значення Чернігів – Грем’яч.
Свято розпочалося рівно о вісімнадцятій. Шкільний вальс, пісні під гітару, теплі слова звучали того вечора, як і належить на випускному.

Батьки привітали дітей піснею. А ще відзняли відеокліп, де кожен батько і мати тримають у руці табличку з побажанням і кумедними смайликами ( 🙂 —такими, наприклад).
А класні керівники Олена Ковальчук та Олена Василенко піднялися на сцену з глиняними горщиками.
— Жита, щоб добре було жити. Вівса, щоб частіше збиралась ваша шкільна родина уся.

Поклали квасолі для гарної і творчої долі. А ще поклали сіль, щоб добро вам було Щ звідусіль. І приправили усе цукром, щоб ваше життя було солодким. Усе, що примовляється, нехай збувається.
А коли через кілька років ви будете збиратися на зустріч, нехай ваші старости зварять у цих горщиках каші. А ви її скуштуєте. І недарма кажуть, що всі, хто їли таку кашу, називаються однокашниками, — з цими словами вони вручили горщики старостам Марині Скидан та Михайлу Нагорному.

11-Б отримав атестати з рук народного депутата Олега Ляшка. До менських випускників Олег Валерійович приїздив і минулого року. До Мени приїхав з Борзнянської школи-інтернату, де навчався, на чорному «Рендж Ровері». Меняни так захоплено вітали третього фіналіста президентських виборів, що чути було аж на площі.

Ляшко бажав кожному успіху. Дівчат цілував, хлопцям тис руку. І школі імені Тараса Шевченка, і гімназії подарував ноутбуки. А наостанок фотографувався з усіма бажаючими — і дорослими, і малими.
Майже всі менські одинадцятикласниці купували або шили вбрання у Чернігові, а деякі навіть у Києві та Харкові. У місцевих крамницях блискучу, на корсеті з лілією сукню вподобала лише Тетяна Скляр.
— Обрала у місцевому весільному салоні, — говорить дівчина. — Коштує 500 гривень.

Людмила Максименко синю сукню з пишною спідницею та корсетом «позичила» у троюрідної сестри.
— Поміряла. Як на мене шита. Навіщо купувати? — усміхається Люда.
Купували сукні і через Інтернет.
— У лютому мене збила машина, — розповідає Ольга Щипун. — Робили операцію. Ходити без милиць змогла лише у квітні. Не до магазинів було. Замовила сукню в Інтернеті. Розмір підійшов. Обійшлося вбрання 1000 гривень.

Найдорожча сукня вартістю 3500 гривень була на Анастасії Сєрик. Дівчина придбала її у київському салоні.
— Купувати вбрання у Мені — не модно, — говорить Настя. — У лютому їздила у Чернігів — нічого не сподобалось.

У довгій, по фігурі, оксамитовій сукні від молодої київської дизайнерки Катерини Камози отримувала золоту медаль Вікторія Примак.
— Сукню я побачила в Інтернеті. На примірку до Києва їздила тільки раз. Готову сукню мені вислали поштою. Вбрання коштувало 2500 гривень.
— Шукала собі сукню і в Чернігові, і у Києві, і у Львові. А купила у Харкові. Там великий вибір і помірні ціни. Моя коштувала 3000 гривень, — ділиться Тетяна Хрущ.

Про те, аби у випускниць не було однакових суконь, почали дбати продавчині у салонах Чернігова. Вони запитують і записують, з якої школи, якого міста випускниці купують у них вбрання.
— Коли купувала сукню, то продавець запитала, звідки я, з якої школи. І сказала, що вбрання, яке сподобалось, уже купила випускниця з Мени. Тоді я вибрала іншу сукню. Вона навіть краща. Вартість до 2 тисяч гривень, — ділиться Євгенія Шейна.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №23 (1465)

Коментарі закриті.