Дурень-начальникЧому свого часу в Сполучених Штатах відмовилися від рабства? З гуманних міркувань? Можливо, вони також мали місце. Але головною причиною вбачається інша – система рабовласницьких взаємовідношень нездатна забезпечити належну ефективність в сучасному світі.

Кайдани бувають різні. Бувають залізні на руки й ноги, бувають правові. Приміром, в Радянському Союзі певний час було правове закріпачення селян в колгоспах. Також буває закріпачення інтелектуальне.

Сучасний світ – це світ взаємодії на рівні розуму, інтелекту, аналізу, аргументації, концепцій та стратегій розвитку. Минулий, віджилий світ – це світ взаємодії на рівні сили, приміром: “Я начальник – ти дурень”.

Приходиш з питаннями до розумного, він пояснює, аргументує, описує шляхи розвитку. А приходиш з питаннями до альтернативно розумного, він викликає поліцію, дзвонить підконтрольному державним та самоврядним структурам редактору з вимогою захистити від питань про його діяльність. За таких умов цілком закономірно країною править дурість з характерними для неї сумними наслідками.

Українцям вже давно час відмовлятися від рабства у всіляких його формах. Звісно, якщо бажаємо почати розвиватися. Нині, на жаль тільки нині, відбуваються процеси скидання кайданів темного минулого. Прибирається рабовласницька комуністична символіка та відпускаються на свободу комунальні засоби масової інформації.

Втім розвиток України далеко не всім до вподоби. Я добре пам’ятаю тих, хто мріяв притягнути до кримінальної відповідальності ліквідаторів пам’ятника Кату України на центральній площі, нині спостерігаю за тими, кому не подобаються Герої АТО і відповідна назва центральної площі. Схожу і на намічену на 30 березня сесію районної ради, на котру виноситься питання роздержавлення районної газети. В тому, що приймуть позитивне рішення, не сумніваюся, але хочу подивитися на те, скільки є в складі депутатів “вічно вчорашніх”, тих, котрі будуть проти.

Звісно, і незалежні ЗМІ мають звичку продавати інтереси суспільства грошовим гаманцям та корисливим посадовцям. Але вони рано чи пізно стануть непотрібні споживачам інформації і зникнуть з інформаційного простору. Втім це вже інше питання.

Отже, будемо спостерігати за виходом України з посткомуністичного рабства, а по можливості і сприяти цим процесам. Навіть не тому, що хочеться вільного життя, хоч і це також, найперше тому, що інакше зі злиднів, війн та інших бід не вибратися.

Один коментар