OLYMPUS DIGITAL CAMERAПостраждалі від вибуху у менській сауні Ігор Ларченко, Юлія Кузьменко, Олег Богдан — у відділенні шокової реанімації Київського опікового центру.

— Стан стабільно важкий, — говорить завідувач опікового відділення Чернігівської обласної лікарні Віктор Яременко, який щодня цікавиться здоров’ям менян.

Шоковий стан уже зняли. У пацієнтів опікова токсемія. Це друга стадія опікової хвороби по завершенні стадії опікового шоку.

Пацієнтів, усіх трьох, уже оперували. Знімали пошкоджені тканини. Проводили ксенопластику. Це метод пластичної хірургії з нарощування шкіри-замінника.

«Воно накалялося-накалялося і жахнуло… Піднявся стовп пари, диму, пилу. Секунд десять взагалі нічого не було видно»

Постраждалі від вибуху у сауні менського кафе «МонАні» 24-річний Ігор Ларченко (10 січня минуло 24 роки), 23-річний Олег Богдан (24 роки має бути 31 січня), 22-річна Юлія Кузьменко лікуються у Києві, в опіковому центрі (повна назва — Київський міський центр термічної та пластичної хірургії клінічної міської лікарні №2).

До опікового центру їх перевезли з Чернігівської обласної лікарні 9 січня, у середу. Після сумнівів щодо можливості транспортування лікарі вирішили, що перевезення все-таки доцільне.

Найближчі родичі зараз поряд з Ігорем, Олегом і Юлею у Києві.

А друзі й приятелі з Мени збирають гроші на лікування постраждалих. В 11 місцях по Мені поставили скриньки, в які можна кинути копієчку. Це — спільна ініціатива друзів, які були того вечора у сауні.

— По магазинах зібрали картонні ящики, прилаштували їх, — розказує Василь Дюмін. — В аптеці, в банку, у магазині будматеріалів. Реквізити приклеїли на «сирнику» (сирзаводі), на РЕМі. Зібрали на 9 січня приблизно 9 тисяч гривень, уже відправили.

Поряд зі скриньками — фотографії постраждалих. Координати рахунків, на які можна перерахувати гроші.

Рахунок 29244825509100, «ПриватБанк», МФО 305299, ОКПО 14360570.
Призначення платежу: для поповнення карти —
4627081782931013 Богдан Володимир Іванович;
4405882305131900 Кузьменко Олександр Михайлович;
6762468202668103 Ларченко Галина Миколаївна.

Михайло Котов: «Двері зірвало, вони полетіли на мене»

Того вечора у cayні було 12 чоловік. Крім Ігоря, Олега, Юлії, — це 23-річні Олександр Міщенко, Сергій Снитко, Олексій Донець, Дар’я Аландаренко, Вікторія Герман, Ганна Максименко, 24-річний Михайло Котов, 25-річний Василь Дюмін (найстарший), 17-річна Тетяна Черток (наймолодша).

Дівчата и хлопці однією компанією вдень гуляли в санаторії «Остреч».

— Ми замовили альтанку, — розповідає Олександр Міщенко. — Смажили шашлики, гуляли. А потім з’явилася ідея — піти увечері у баню.

Завжди ходили в баню в «Ніагару». Подзвонили, вона не працює. Міша Котов запропонував поїхати до Васгена (Вардана Васгеновича Казаряна). У кафе «Мон Ані», там відкрилась нова баня. Подзвонили, домовилися на 8 годину вечора. Трошки не получалось, передзвонили, сказали, що приїдемо о пів на дев’яту.

Приїхали без двадцяти дев’ять. Зайшли в передбанник. Там кімната така здорова, диван, стіл, стільці стоять. Господар нам сказав: «Дивіться — ось парилка, ось роздягалка, ось душ, туалет».

– Ми випили пива. Сиділи, спілкувалися. До парилки зайшли о дев’ятій. Спочатку туди всі зайшли, — продовжує Олександр Міщенко. — Там до 10 чоловік поміщається. Попарились, я вийшов надвір, стрибнув у сніг, обкачався. Одкриваю двері з вулиці у передбанник, а воно як рвонуло.

Надворі під час вибуху був і Михайло Котов.

— Я після снігу вже повертався у сауну, — говорить Михайло Котов. — Підійшов з вулиці до дверей, чую вибух. На мене упали двері, які розділяють передбанник і парилку. Двері зірвало, вони полетіли на мене.
Усе сталося з 22.30 до 23-ої, коли точно, сказати не можна, бо ніхто на годинник не дивився.

— Вибух був дуже сильний, — продовжує Олександр Міщенко. — Я на коліна став через 10 метрів. Хто на дивані сидів, казали, диван прогнувся

Вибухова хвиля вибила і двері, і цегляну стіну. Піднявся стовп пилу, пари, диму. Секунд п’ять-десять взагалі не було нічого видно. Ми почали кричати бігать… З парилки йшла пара.

Олег з Юлькою самі вилізли. Тоді забіг Васгенович, питає: «Всі живі?» Заскочив у парилку, чуємо звідти: «Поможіть витягти». Я з Васгеновичем і ще хтось ззаду, не пам’ятаю, хто, Ігоря витягли. Посадили під стіною. Почали викликати «швидку» обдивлятися одне одного.

«Швидка» приїхала через 10-15 хвилин. Забрала Ігоря, Олега, Юлю. Ми поїхали слідом. Заїхали взяли води у магазині, ще ж дванадцяти не було. І в лікарню відразу. Через деякий час у лікарню Галина Миколаївна Ларченко, мама Ігоря, приїхала. А потім я подзвонив своєму тату. Бо не могли додзвонитися до Олегових батьків, до Юлиних. Тато взяв машину, поїхав серед ночі, їх розбудив. Привіз Олегових батьків. А потім — Юлиних.

Василь Дюмін, Олександр Міщенко. Олексій Донець поїхали з лікарні останніми. Приблизно в три – на початку четвертої. Коли їм сказали, що з Чернігова їде машина.

— До того сиділи в лікарні. До нас міліція приходила, ми протоколи писали, — розповідає Олександр. — Дівчат ми повідвозили додому, вони плакали, у них істерика була.

Василь Дюмін: «Стіни і підлога були в крові»

— Я вийшов з парилки, сів на диван, — згадує Василь Дюмін. — Через 30 секунд пролунав вибух. Усе тривало долі секунди. На мене полетіли пісок, каміння… Пара з піском осідала, пісок скрипів на зубах. Двері вилетіли, півстіни обвалилося.

Ми не зрозуміли, що вибухнув бачок. Вибух був без полум’я. Ніби велика петарда.

Господар прибіг моментально. Кричали: «Викликайте «швидку». Він каже: «Я вже викликав». Абсурдно, але таке враження, ніби він був готовий до цього. Не знаю, як це пояснити.

Юлю я посадив на диван. Вона була в піску, цементі. З дивана взяв, відвів у душову кабіну, хотів змити, але води було мало. Що міг змити, змив. Потім посадив знову на диван.

Почали «швидку» чекати. Олег у цей час бігав, кричав. Юля стогнала. Один Ігор мовчки сидів. Тільки двічі сказав: «Викличте «швидку».

Стіни передбанника були в крові. Підлога в крові. Кров в основному із ран, які отримав Ігор.

Чекали «швидку». Я крикнув, щоб подивилися одне на одного — чи всі є.

Приїхала «швидка». Лікар уколов Ігорю знеболювальне. Я Ігоря особисто на носилках виносив. Як несли, так і завантажили носилки у машину. Як завантажили Юлю з Олегом, не бачив. Юлю, наскільки я знаю, несли на руках, їй іти було боляче.

Коли Ігоря, Олега, Юлю повиносили, ми з Сашею Міщенком піднялися по уламках, заглянули всередину до парилки, впевнилися, що там нікого нема.

Ми викликали таксі, поки ждали «швидку». Сіли в таксі й поїхали за ними. Сиділи в прийомному покої. Побачили, як господар кафе приніс три пачки пантенолу від опіків. Коли приніс пантенол, сказав: «Не переживайте, все буде добре».

Довго чекали машину з Чернігова. По факту їхати хвилин 40, ну, годину по наших дорогах. А чекали дві-дві з половиною години. Я ходив, лаявся… Лікар міліцію викликав.

Ми в кафе нічого не купували. Ходять чутки, що ми там скупили півбару. Це неправда. Ми конкретно приїхали в сауну. Заїхали в магазин, купили пива і все. У сауні пили тільки пиво.

Після вибуху почали одягатися. Я все знайшов, крім ботинок. Цілу добу в Ігоревих ботинках був. Його в машину босим виносив. Миша був в Олеговому взутті, і куртку свою він не знайшов.

Нам пощастило, що на час аварії не вимкнулося світло. Якби вимкнулося, я не уявляю, що було б…

Дар’я Аландаренко: «Шматками звисала шкіра, і кров стікала»

— Я була у душовій кабінці, коли вибухнуло, — розповідає Даша Аландаренко. — Почула вибух, відкриваю шторку. Душова кабінка зроблена з цегли, обкладена всередині плиткою, відгороджена шторкою. Я відразу вибігла надвір. Олег сам вискочив, у шоковому стані. Питає:

— Дашо, скажи, у мене з лицем усе нормально?

Коли я зайшла вже всередину, до передбанника, Юля сиділа на дивані.

«Швидку» викликали, почали свої речі виносити. Я не плакала. А от Таня Черток, дівчина Саші Міщенка, плакала. Усі були перелякані. Найбільше пам’ятаю Ігоря Ларченка. Він був у страшному стані. У нього шкіра була… Як на помідор окріп ллєш, і шкірка згортається відразу… На Ігорю шматками дрібними звисала шкіра, і кров стікала.

Господар прибіг відразу. Пам’ятаю його слова:

— Давайте вот не поднимать шумиху.

Олександр Міщенко: «Рвонуло у самій парилці»

Коли прийшли в сауну, все було розтоплено, було жарко, згадують хлопці. Біля пічки лежали дрова. Пічка була з виходом на передбанник.

— Господар нас попередив про краник у душовій кабінці, щоб ми його нечіпали, — пригадує Олександр Міщенко. — А щодо дров… Каже: «Вон дровишки». Ми підкинули ну, може, півверейки. Почали підкидати, коли у сауні охололо каміння.

— Господар показав, що у душовій кабіні, де холодною водою обливатися, були два крани, — додає Василь Дюмін. — Показав на один, каже: «Ось цей не чіпайте, бо може зірватися бойлер». Було це жартома чи не жартома, я не знаю. Кран ми не чіпали.

— Рвонуло у самій парилці, — продовжує Олександр Міщенко. — Над котлом встановлений розширювальний бак. Він був зроблений… не знаю, як. Був зварений із двох частин. Там, думаю, не було виходу для зайвої пари. Воно накалялося-накалялося і жахнуло. Це природно. Так само, як каструлю з водою заварити повністю і поставити на газ. Вона рвоне.

— Чув, це котел, який зробили в кустарних умовах, — говорить Василь Дюмін. — Я вважаю це єдиною причиною. Сауна з виду цивільно зроблена. Навіть за мірками Харкова (Василь живе в Харкові). Усе акуратно. Обшита вагонкою. Бачок теж був обшитий вагонкою.

Опалювача (кочегара) в сауні не було. Хлопці топили пічку самі.

— Ви зрозумійте — самі не самі, — продовжує Василь Дюмін. — Коли котел нормально зроблений, навіть якщо бензин заливатимеш… Бензин не бензин, будь-яке паливо — дерево, вугілля, він не повинен вибухнути. Особисто я кинув одну трикутну дошку, залишок з вагонки. Тому що жару взагалі не було. Лишався попіл. Жару не було всередині, і навіть камені не шипіли, коли лили на них воду…

Котел був саморобний, кажуть Олександр Міщенко і Михайло Котов. Наче з двох частин бочку зліпили. Видно було, що по одній лінії (в місці зварювання) наче вирвало.

Тамара Кравченко, тижневик “Вісник Ч”.

Коментарі закриті.