Вони-загинули20 лютого із метою вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні в приміщенні райдержадміністрації відбулась година пам’яті “Небесній Сотні – шана і молитва”.

Подібні заходи супроводжують моє життя з самого дитинства. Дуже добре пам’ятаю, як вшановували пам’ять героїв Великої Жовтневої соціалістичної революції та Громадянської війни, героїв Великої Вітчизняної війни, загиблих під час надання братньої інтернаціональної допомоги іншим народам. От тільки про сенс того всього говорили завжди скоромовкою, мовляв, “щоб краще жилося”.

Таке враження, що “привид комунізму” до цього часу блукає нашою Меною разом зі своїми сатанинськими рецептами щастя. А рецепти ті прості – поділити людей, стравити одних з іншими у братовбивчій війні і наобіцяти щасливого життя переможцям.

Кого тільки не знищували, і царя з буржуями, і німців з Гітлером, і народні революції в братніх соціалістичних країнах, і в не дуже братніх… І вшановували те все, і пишалися тим всім потім. От тільки життя від того не кращало, а ставало все гіршим та гіршим.

Але повернемося до цього заходу. Від самого початку на екрані гасло, котре є абсолютно правильним: “Вони загинули, щоб ми могли гідно жити”. Звісно ж, очікував, що відразу після згадки про загиблих мова піде про оте саме гідне життя, про те, що робиться для його творення.

Ні, мова пішла про вшанування волонтерів, котрі допомагають АТО. Підкреслюю, я не проти допомоги АТО, вона потрібна. Але чи вона головна? Давайте поміркуємо.

Чому Україна постійно руйнується? Чому виник Євромайдан? Що було метою Євромайдану – невже смерть Небесної сотні для її подальшого вшанування? Чи, може, метою була війна на сході України?

Ні, метою Євромайдану було творення сучасного успішного життя українців, отого самого “гідного життя”. Гідного за європейськими та загальноцивілізаційними вимірами, а не за примітивними радянсько-російськими лекалами.

Чи знає хтось в Менській райдержадміністрації про те, що таке цивілізоване життя і як воно будується? Таке враження, що ні, інакше говорили б саме про те, що ними робиться для його творення, а не концентрували увагу виключно на вшануванні “дідивоювали” і вмирали, а тепер “онукивоюють” і вмирають. Найкращою шаною і загиблим раніше, і нині, і Небесній сотні, і тим, хто сьогодні відстоює українську державність в зоні АТО є творення гідної, успішної України. Творення сучасного мислення в котрому немає місця вождям, не великим не малим. Творення економіки, при якій всі мають гідну роботу з гідною оплатою. Творення такого наукового і економічного потенціалу, при якому найбезглуздішому українцю не прийде в голову бажання волати: “Путін прийди, Путін введи війська!”.

Це ж який рівень нерозумності потрібно мати, щоб замість спостерігати за тим, як Брянська область проводить референдум про приєднання до Чернігівської, довести справу до того, що українці гинуть за намагання відстояти свою територію!

Не все робиться миттєво, це зрозуміло. Але модель успішного життя має бути створена. І вона має бути відома кожному заради того, щоб спільними зусиллями те майбутнє творити! Бо якщо цього немає, то всі жертви були і будуть даремні, по суті, це буде наруга над загиблою Небесною сотнею і тими, хто сьогодні кладе своє життя в АТО. Ось чому вкрай небажано зводити діяльність Менської райдержадміністрації до рівня волонтерської організації.

На жаль, проведений райдержадміністрацією захід виявився формальним, позбавленим глибокої суті і наповненості сенсом.

*****

Того ж дня був присутній на зустрічах з близькими двох загиблих в зоні АТО – Іриною Уткіною з Киселівки та Людмилою Андрейченко з Мени. Ні, зустрічі були або будуть з багатьма, просто я був присутній лише на двох. Перегляньте відеозапис зустрічі з пані Іриною та подивуйтеся рівню життєвої щирості і розуміння життя. Те ж саме було і в словах пані Людмили Андрейченко.

Коментарі закриті.