Невимовно боляче, коли мати говорить про власну дитину у минулому часі. Про ТАКУ дитину! Про ТАКУ її смерть…
4735072_e1c99960
Галина Пономаренко того дня, 8 травня, здійснювала свій 39-й стрибок із парашутом. Приземлилася, але більше не піднялася. Її поховали у рідній Мені. Життя 27-річної дівчини обірвалося вмить. Однак за кілька хвилин до цього вона була щаслива, була вільна у небесному польоті. А рідним і близьким лишився біль. Сестра Галини, Марія, й нині не може усвідомити, що найближчої, найріднішої у світі людини вже немає.

Поспішала жити

Галя завжди була цілеспрямованою людиною. Багато вчилася, аби досягти успіху. У 2000 році вона закінчила школу у Мені та вступила до Чернігівського кооперативного технікуму, обравши фах юриста. Потім навчалась у Чернігівському філіалі МАУП, згодом – у Київському національному економічному університеті. Вже у 2010 році отримала ступінь бакалавра у Чернігівському педуніверситеті.

Одразу по закінченню МАУП Галина почала працювати помічником нотаріуса, потім була юрисконсультом Чернігівської філії одного з банків, з квітня 2009 року стала головним юрисконсультом одного з управлінь банку.

У свої зовсім молоді роки Галина отримала багато з того, чого може хотіти людина. Свою роботу вона дуже любила, завжди прагнула розвиватися, йти далі…

Вона і «п’ятий океан»

Галя захопилася стрибками з парашутом, вона любила небо. Свій перший стрибок з висоти 3000 метрів виконала три роки тому з парашутом типу «крило» у парі з інструктором. Через рік був ще один стрибок, проте вже самостійний, з круглим парашутом. І тоді вона зрозуміла, що закохалася у небо, у хмаринки, у потік повітря, на який можна лягти і летіти на ньому, немов птах. Не злякали дівчину завдання, котрі потрібно виконувати для отримання нових, незабутніх відчуттів.

У вихідні строгий банківський юрист ставала звичайною дівчиною, змінювала діловий одяг на спортивний костюм та стрімголов мчалася до села Прогрес Козелецького району, де збираються друзі, де неважлива сила грошей чи якихось життєвих статусів, де не є проблемою світова фінансова криза чи вибори президента, де усі – просто люди, які люблять небо.

А хто не мріяв літати?

Галина Пономаренко загинула 8 травня 2010 року, приземляючись при виконанні 39-ого стрибка з парашутом. Це був звичайний стрибковий день на аеродромі, погода була нормальною. Тренувалися так звані «першоразники», а більш досвідчені спортсмени летіли на висоту, обговорюючи завдання.

З літака на висоті 1600 метрів Галина виходила другою. Насолодившись вільним падінням, відкрила парашут, подивилась з висоти пташиного польоту на чарівну весняну природу, з висоти 100 метрів готувалася до приземлення, вже торкнулась ногами землі і… зупинилася мить. Приземний потік вітру вдарив дівчину об землю. Померла вона від внутрішньочерепної травми, яка, за висновком судмедексперта, не була сумісна з життям. Галинки не стало. Не стало такої вродливої, молодої людини.

Ховали дівчину у Мені 10 травня. Марія, сестра, каже:

– Неважливо, у що була вбрана Галинка, йдучи у свою останню путь, та скільки людей приїхало її провести. Не є нормальним критикувати людей, які не такі як ви, чи говорити погано про те, чого ви ніколи не спробували. Бо ж хто із нас не мріяв літати? Та чи всім вистачило духу? Небо забирає до себе найсміливіших та безстрашних…»

Найдорожчій, найближчій, недосяжній…

Марія Пономаренко, згадуючи сестру, розповіла, як прикро була вражена їхня родина всіма отими домислами й плітками, котрі поповзли містом після смерті Галини. Багато друкованих та інтернет-видань підхопили цю інформацію, не перевіривши факти, не поспілкувавшись із близькими загиблої. Тому Марія попросила: «Надрукуйте саме те, що хочемо сказати ми, рідні Галинки». Друкуємо, без редагування:

«Небо, воно голубе-голубе та чисте, на ньому лише одна біла хмаринка…Для звичайної людини – це просто небо, яке вона бачить кожного дня, не звертаючи інколи на нього уваги. І немає значення, якого воно кольору та скільки там тих хмарок.

А є люди, які просто живуть «п’ятим океаном», залишають усі буденні справи та линуть, немов птахи, до неба. Вони знають, які ці небесні скульптури-хмарки на дотик. Можна сказати, що це божевілля, і ніяка нормальна земна істота ніколи не буде себе комфортно почувати там, де, окрім повітряного потоку та вірного товариша-парашута на спині, немає нічого. Це думка більшості, проте це не божевілля, а звичайне кохання-любов до неба, бо ж ніхто не скаже, що божевільні всі люди землі.

Небо забирає найсміливіших і найбезстрашніших…

Їй було лише 27 років. Трагічна смерть. Це не була помилка парашутної техніки чи когось із інструкторів. У Галини завжди увесь процес стрибка був продуманий, проходив за планом. Вона була досить добре натренованою, незважаючи на те, що маса парашутної системи в комплекті з парашутами була уполовині менша її власної.

Шукати винних? А їх немає, неможливо притягти до відповідальності вітер чи долю-фатум.

До останньої секунди свого життя вона була щаслива. На прощання потрималася за повітряний потік, відчула незабутнє вільне падіння, подивилася з висоти пташиного польоту на рідну землю поряд із аеродромом і…

Галинки не стало. Залишився біль, невгамовний страшний біль, який ще нікому не вдавалося передати словами, біль у душах та серцях сім’ї, друзів, колег, «небесної» родини. І, звісно, у моєму серці, людини, з якою, за словами знайомих, ми були двійнею, хоча й народилися з різницею у чотири роки.

Небо відпустило, земля не прийняла, і ти повернулася на небо.

Вічна пам’ять. Спи спокійно, рідна сестричко…»


Фото з архіву родини Пономаренків.

Коментарі закриті.