Поборник ідеї автокефалії
Варлаам Шишацький (Шишацький Григорій Степанович) народився 12 березня 1750 року в сім’ї паламарчука Спасо-Преображенської церкви містечка Шишаки. За іншими даними, Варлаам народився в селі Красилівка Козелецького повіту Чернігівської губернії.
Отримавши освіту в Переяславській семінарії та Київській духовній академії, як кращий вихованець був направлений викладачем Переяславської семінарії. Шишацький відзначився як поборник ідеї автокефальної руської (української та білоруської) православної церкви, незалежної від Москви та Польщі. За ці погляди він був відправлений подалі від України.
Пострижений у монахи 1776 року. Був префектом і ректором Переяславської семінарії, ігуменом Мінського Мошногорського та Переяславського Михайлівського монастирів, ректором новозаснованої Новгород-Сіверської семінарії тощо.
Ігуменство в Макошине
Керуючи Новгород-Сіверською семінарією владика Варлаам Шишацький був одночасно ігуменом Макошинського Миколаївського чоловічого монастиря, заснованого в XVII ст. на правому березі Десни та щедро обдарованого землями у 1650 р. менським воєводою Адамом Киселем та його братом Миколою. Гетьман Мазепа профінансував будівництво собору св. Миколая цього монастиря.
Деякий час обитель була закрита, поновила свою діяльність у 1660 році.
У 1781 році собор зруйнувався, можливо, від осідання підмурків. У 1786 році монастир закрили, а 1798 року частково розібрали для будівель Домницького монастиря Різдва Богородиці.
За часів царювання в Росії Катерини II проходив процес вилучення земель монастирів у державну власність. Це підірвало економічну незалежність церкви від держави та унеможливило самостійну економічну діяльність. До наших днів обитель не збереглась.
Отець Варлаам Шишацький служив Богу в багатьох храмах України, Росії і Польщі, Білорусі, де він завжди з повагою ставився до церковної громади. Навіть міг піти на самопожертву заради людей, які йому довіряють.
Про це свідчить випадок у Могильові, де 23 травня 1808 року отець Варлаам був возведений у сан архієпископа. Під час Вітчизняної війни 1812 року, коли Могильов був зайнятий французами, архієпископ Варлаам 14 липня 1812 року в кафедральному соборі склав присягу на вірність Наполеону і його дружині Марії Луїзі та повелів зробити це духовенству всієї єпархії.
Ця зрада виправдовується тим, що він хотів зберегти спокій своєї єпархії. Перед присягою Наполеону він говорив своєму секретарю: «Ти думаєш, що Росія буде благополучна?! Хай буде благополучна, тоді я один буду нещасний».
Кара і спокута
У грудні 1812 року Варлаам був засуджений за зраду. Його позбавили сану та священства і відправили простим монахом в Новгород-Сіверський Преображенський монастир, де прожив до глибокої старості.
В останні роки життя він втратив зір, а у вересні 1823 року пішов із життя.
Тяжко вражений жорстоким присудом, він несподівано знайшов собі нове поле діяльності. Висока культура та освіта, багатий життєвий і громадський досвід, великий моральний авторитет українського патріота, трагічна доля довічного в’язня – все це притягувало досить широкі кола людей до сліпого архієпископа.
Перебуваючи ув’язненим у близькому йому з давніх років монастирі, Варлаам Шишацький користувався великою пошаною і авторитетом серед новгород-сіверської інтелігенції. Багато чому можна було навчитися у маститого архіпастиря, і не тільки тому, що у великій бібліотеці Шишацького (передана після його смерті до Чернігівського колегіуму) були книжки, яких не мала навіть бібліотека Петербурзької духовної семінарії.
На жаль, тяжко судити про зрадницький вчинок архієпископа Варлаама. Це могла бути й християнська «покірність вищим властям», але міг бути й свідомий акт освіченого українця, що сподівався на повалення російського деспотизму.
