Джерело: Катерина Тищенко, “Українська правда. Життя”.

Чи можна уявити дитсадок, в якому немає жодної магазинної іграшки? Чи можна уявити школу без оцінок, підручників і шкільної форми? Такі школи й садки існують в Україні й носять назву вальдорфських, або штайнерівських. І перераховане вище – далеко не все, що відрізняє їх від закладів звичайної системи освіти.


У дворі садочка також все дерев’яне.

Перша така школа була відкрита 1919 року в німецькому місті Штутгарт за ідеєю засновника містичного вчення антропософії Рудольфа Штайнера.

Зараз по всьому світу існує близько 950 вальдорфських шкіл і 1400 дитсадків. Ця педагогіка підтримується ЮНЕСКО і урядами багатьох країн, є однією з найбільших незалежних освітніх систем у світі. В Україні вальдорфських шкіл шість: дві в Одесі, звідки й почався цей рух у нашій країні, дві в Києві, та ще по одній у Кривому Розі й Дніпропетровську. Садочків таких дещо більше.

Водночас у цій системі освіти є моменти, що викликають багато дискусій і критики. Одні називають її сектою, інші скаржаться на недостатній обсяг знань, треті – на соціальну неадаптованість учнів. А прихильники, навпаки, не уявляють для своїх дітей іншого вибору.

Дитсадок – колиска творчості

В основі вальдорфської системи лежать антропософські погляди на розвиток людини. Згідно з ними, до семирічного віку дитина має розвиватися духовно й емоційно, а не суто інтелектуально. Тому в таких садочках не вчать букв і цифр, зате багато займаються творчістю, слухають казки й живий спів вихователя.

Група в вальдорфському садочку різновікова – від 3,5 до 7 років. Це створює відчуття великої родини, де молодші вчаться в старших, а старші вчаться допомагати меншим.

Тут не побачиш магазинних іграшок. Діти граються природними матеріалами (каштанами, жолудями, кісточками, паличками) або іграшками, зробленими ними самими, вихователями чи батьками з тканини або дерева. Риси обличчя ляльок не деталізуються, що покликано розвивати фантазію дитини. Така лялька “вміє” плакати, засмучуватися, спати або сміятися, як того вимагає гра. Навіть у дворі немає звичних гойдалок і драбин-веселок. Все дерев’яне, зроблене руками батьків. До речі, і вдома дітям рекомендується гратися переважно такими “натуральними” іграшками.

Розпорядок дня побудований на чергуванні “вдихання” і “видихання” – групової роботи, що готується і керується вихователем, і самостійної “вільної гри”, коли дітям майже нічого не забороняють, якщо тільки мова не йде про явну небезпеку для них самих або оточуючих.

Автор цих рядків потрапила до київського вальдорфського садочка “Софія” саме під час “вільної гри”. Там, здавалося, панував цілковитий безлад: лавки й стільці розкидані по всій кімнаті, підлога засипана абрикосовими кісточками, дерев’яними паличками й іншими дрібницями, якими діти час від часу навіть жбурляють один в одного. Декілька дітлахів старанно допомагають виховательці щось робити біля столиків, інші ж не звертають на це жодної уваги, захоплені грою. Ні вихователька, ні її помічниця не роблять їм зауважень, не смикають за руки й не кричать: “Петю, сядь і сиди спокійно, я тобі сказала!”.

Однак найдивовижніше, що коли закінчується час “вільної гри” і звучить заклик збиратися на килимі, вся ця метушня раптово зникає, й слухняні дітлахи вже сидять колом, спокійно слухаючи слова і пісні “тьоті Наташі”, як називають тут вихователя. А потім малят просять прибрати після гри (просять один раз і без крику), і через кілька хвилин кімнату не впізнати: столики й стільці стають на місце, кісточки й палички опиняються в спеціальних посудинах, іграшки – в кошиках, а малюки вмощуються зручніше для наступних занять.

Взагалі, вальдорфська педагогіка виходить з того, що маленька дитина вчиться через наслідування дорослого. Тому тут замість нотацій і пояснень використовують методи зацікавлення – пісня, гра, власний приклад діяльності.

Важливим елементом життя дітей у вальдорфському садочку є незвичні й цікаві святкування днів народження дітей, Різдва чи Великодня, або суто вальдорфських подій на кшталт Свята Ліхтариків, коли пізньої осені дітлахи йдуть із ліхтарями шукати заховані гномами скарби.

“Українській правді. Життя” пощастило потрапити на День народження однієї з дівчаток.

Спочатку дітлахам, що сидять у колі, оголошують, що сьогодні у них іменинник, і роздають невеличкий гостинець. Але на цьому, на відміну від звичайних дитсадків і шкіл, все не закінчується, а тільки починається.

Вся група розігрує на честь іменинника спектакль – хтось буде в ньому сонечком, хтось зоряним небом, хтось дощиком, хтось квіточками, хтось землею і т.д. А ще “тьотя Наташа” розповідає всім історію про іменинника. Приблизно таку: “Жив-був янгол, захотілося йому на землю, він знайшов чудову родину, де були мама Аня й тато Володя. На прощання інші янголи дали йому з собою різноманітні чесноти – доброту, чесність, відвагу і т.д. І ось, такого-то числа, в цій родині народилася дівчинка Вірунька”. Діти по черзі говорять імениннику вітання, дарують подарунок. А вихователька згадує, як сьогоднішній герой вперше прийшов до садочка, чому вже навчився, і всіляко підкреслює його позитивні якості. Закінчується святкування хороводом зі співом “Многая літа”.

Однак багато критики на адресу вальдорфського садочка пов’язано з тим, що дитина не отримує традиційної підготовки до школи й програє в знаннях своїм ровесникам.

Психолог “Софії” Наталя Даценко підкреслює, що популярний зараз ранній інтелектуальний розвиток дитини найчастіше потрібен не самій дитині, а батькам для самоствердження. “Дитина – це не маленький дорослий, якого треба швидше всього навчити. У неї свої потреби й пріоритети. І це не розвиток інтелекту, як такого, а, перш за все, формування відчуттів та рухів, які опосередковано впливають на формування інтелектуальних здібностей”, – переконана вона.

За вальдорфськими принципами, діти не вивчають букви і цифри раніше 7 років, навіть якщо це робиться в ігровій формі самими батьками й подобається дитині. Однак психолог визнає, що дітям, які збираються вступати до звичайних, не вальдорфських шкіл, потрібно додатково проходити підготовку до школи.

Фото автора та з сайтів waldorf.in.ua , zoomi.com.ua

Продовження і більше фото – тут >>>

Коментарі закриті.