У Мені добре відоме ім’я Валерія Гайдукевича, засновника приватного підприємства «Менський Аграрник». За десять років завзятий і енергійний керівник створив найбільший у Менському районі комплекс із відгодівлі свиней, пише газета “Деснянка”, № 50 (578) від 10 грудня 2015.

А досяг він такого результату не завдяки манні небесній чи «волохатій руці», а тому, що мас сильний характер, який допоміг здолати чимало проблем та життєвих негараздів. Про це детальніше дізнавався у підприємця спеціальний кореспондент «Деснянки».

– Валерію Володимировичу, як виникло бажання стати сільгосппідприємцем, виробником свинини?

– Досить несподівано (усміхається), бо в школі мріяв бути головним лікарем чи головою колгоспу, хоча зростав у незаможній сільській родині. Моя бабуся Христя завжди наголошувала, що хліба легкого не буває. Це я відчув ще школярем, коли влітку возив воду жниварям, скиртував, вантажив силос, солому, тягав вагонетки на цегельному заводі, аби купити омріяний фотоапарат «Зеніт», який і досі зберігаю як реліквію. Отже, за плечима маю справжні народно-польові університети.

Опановуючи спеціальність фельдшера у медичному училищі, зустрів там і свій сімейний оберіг – кохану квіточку Ольгу. Згодом разом почали працювати медиками у Бахмачі. Отримали крихітне житло, де столом слугувало підвіконня, а шафою -спинка ліжка. Заробітна плата – символічна, перспектива здобути диплом лікаря -туманна… У цей складний час небайдужі колеги-друзі запропонували попрацювати офіціантом у кафе, заробітна плата там була у 3-4 рази вища, ніж у медбрата. Погодився, але швидко зрозумів, що не все вирішують гроші. Тож почав шукати свій життєвий причал, перебираючи різні професії та напрямки – від торгівлі до створення власного бізнесу. Набув певного досвіду, фінансового благополуччя. Та все ж пропозиція від знайомого була несподіваною: – Друже, а чи не спробувати створити у Мені фермерське господарство, тим паче, що люди готові здати в оренду власні паї». Подумав, що справа цікава і дуже близька до юнацької мрії… Ех, ризикну!

– І тепер можна з упевненістю стверджувати, що ризик був виправданим. Достатньо побувати нз підприємстві. Зрозуміло, що за всім цим стоїть надзвичайно важка невпинна праця…

– Так. кожен день потрібно було вирішувати сотні проблем і питань, погашати кредити. Але головне – створив колектив професіоналів. У нас немає випадкових працівників. Переконався: кадри вирішують усе. Я намагаюся створити для них усі умови. Пристойна заробітна плата, безкоштовне харчування на виробництві, кредити для придбання авто, квартир, медобслуговування, відпочинок. Люди це бачать і цінують, а тому добросовісно виконують свої обов’язки. Для прикладу назву ім’я Василя Яшана. Він і механізатор, і агроном, словом, майстер на всі руки. На нього можна покластися в усьому, ніколи і ні в чому не підведе.

Починали з малого: вигодовували 50 голів свиней, а нині – вісім тисяч за рік. Придбали техніку, створили власну кормову базу, посадили сад. обробляємо понад тисячу гектарів землі. За паї вчасно розраховуємося. У планах – подальше розширення підприємства

– Любо-дорого глянути на Ваше підприємство, у приміщеннях і на подвір’ї чистота та порядок, майорить український прапор, а поруч – капличка з Пресвятою Богородицею. Живете з Богом?

– Безумовно. Я хрещений і бережу маленький хрестик, який віддала мені мати, як священну реліквію. Каплицю збудував не для краси чи як данину моді, а щоб випромінювала тепло, оберігала мене, родину, всіх, хто поряд. Біля каплички збирається близько сотні жителів на службу, яку править місцевий батюшка. А ще хочу відновити церкву, яку в радянські часи було зруйновано.

– Про Ваше добре небайдуже серце красномовно свідчать благодійні діла.

– Я неодноразово допомагав лікарням. Коли відвідував відділення, було дуже боляче дивитися на хворих, особливо шкода дітей. Наскільки ці дітки духовно багаті, які світлі думки та ідеї можна почути від них!

Є здорові люди, для яких гроші – це все. А їх не забереш із собою, потрібно ділитися, Бог дав мені достаток, і я не ховаю гроші по кишенях і банках. Чим можу допомагаю дитсадку, школі, воїнам, бідним, церкві, лікарні. Бог бачить, що ми робимо.

Інколи мені стає моторошно, що молодь не знає, куди себе пристосувати. Тому влітку запрошую юнаків і дівчат попрацювати на моій фірмі, щоб могли заробити на власні потреби чи для сім’ї, бачу, не все втрачен о у нашій державі. Ці діти ще не зіпсовані нинішнім безладом. Тож категорично стверджую: українці – незламний і терплячий народ. Хоча його віками знищували війнами, голодом, а він живе і буде жити щасливо! Україна має бути квітучою і багатою. А нині потрібно не гаслами чи мітингами перейматися, а бути господарями на своїй землі.

– Здавалося, чого ще бажати? Але життя розставляє нові пріоритети. Нині Ви долучилися і до політичного життя. Чому?

– Мій син здобув вищу освіту, навчаючись у Національній академії прокуратури та Національному університеті державної податкової служби, а відповідно/ роботи знайти не може. Тож думає, а чи не поїхати за кордон?

Розмірковуючи над цим, запитав себе: а що я зробив для поліпшення ситуації в державі? І зрозумів – починати слід із себе. Не потрібно забиратися високо, а максимально приносити користь там, де живеш. Це спонукало піти в політику. І на цих виборах до районної і обласної рад мені висловили довіру 36 відсотків виборців, що є одним із найбільших показників. А далі будемо боротися, адже довіру погрібно виправдовувати ділами.

– Тож бажаємо Вам усіляких гараздів і перемог, як економічних, так І політичних.



Фотографував і спілкувався Сергій Гайдук.

Коментарі закриті.