Ледь не щодня надходять повідомлення про те, що вулиці міста погано освітлюються, контейнери переповнені сміттям, дорожні знаки, що вказують пішохідний перехід біля навчальних закладів, періодично кудись зникають. Хто ж винен, що маємо стільки незручностей?

Мисливці за металом

Майстер по благоустрою комунального підприємства «Менакомунгосп» Любов Харькова дуже стурбована, що злодіїв, які не розминаються ні з чим металевим у нашому місті, ніхто не затримує і не карає.

– Вкрали металеві огорожі у сквері, що в центрі міста, і біля дуба – пам’ятки природи, що росте біля школи імені Т.Г. Шевченка. Заявила я в міліцію, однак не допомогу отримала, а відповідь про те, що вкрадено на невелику суму, кримінальна справа за таких обставин не порушується, – з болем у голосі розповідає Любов Миколаївна. – Вкрали кілька металевих урн для сміття у центрі міста, а по вулиці Сидоренка зник новенький металевий контейнер, ціна якого – понад тисячу гривень. Зірвали лист заліза з дошки оголошень, яку встановлено поблизу магазину «Лагрос». З лавочок, що у центральному парку, повикручували болти і гайки.

Ще майстер розповіла, що систематично зникають знаки пішохідного переходу біля шкіл міста.

– Той знак, що коло гімназії, тільки цього року 20 разів встановлювали по-новому. Виривають невігласи, зминають навпіл і закидають комусь із жителів міста в город чи у двір. Таке ж витворяють зі знаками біля міліції, магазину «Анастасія», школи.

Ще про урни для сміття. Металеві крадуть, мабуть, аби заробити на них гроші. А керамічні б’ють і цуплять для власних потреб.

– Цьогоріч шість таких урн побили на друзки, а дві хтось «приватизував», – бідкається Любов Харькова. – А їх же з Чернігова привозили, чималі гроші заплатили, аби наші люди не скаржилися, що нікуди обгортку з-під морозива подіти. Я не думаю, що це до нашої Мени приїхали хулігани із Сосниці чи Щорса і наробили нам такого вуличного погрому.

Квіти місту не потрібні? І паркани?

Люди старшого покоління пам’ятають, як палахкотіли літньої пори різнокольорові троянди напроти п’ятиповерхівки, приміщень районної ради, міліції. Нічого давно нема – викопали з корінням і вкрали раз і назавжди. Хто? Діти у таких випадках відповідають: «Дід Пихто».

Садили-сіяли й інші сорти квіти, аби і нам, і гостям міста було приємно. Ніяка краса не приживається.

– Цієї весни насіяли петуній, таких собі скромних квітів. Зате вони квітнуть довго, аж до перших заморозків, – каже майстер. – І ці крали! Виривали ще розсадою по кілька рядків одразу. І чорнобривці виривали, і тюльпани. Люди добрі, прийдіть, попросіть, наша служба благоустрою поділиться з вами і насінням, і розсадою квітів. Навіщо ж красти, брати гріх на душу і витоптувати клумби? Невже вам не хочеться у свята чи вільний час прогулятися квітучим містом? Чистими його вулицями?

Частина молодих людей хворіє такою болячкою як «парканоманія». Обписують, пробивають дірки, а то й вибивають цілі секції дорогої огорожі приватних садиб.

– Після святкування Івана Купала нинішнього літа було розбито три бетонні паркани, – продовжує розповідати Любов Миколаївна. – Ще раніше хтось розважався таким чином у центрі міста і не поніс ніякого покарання.

Справжній вандалізм спостерігається біля обеліска Слави. Нічні випивохи залишають биті скляні пляшки, пластмасовий посуд, недоїдки. А мармурові плити з іменами полеглих захисників Вітчизни поливають рештками майонезу, кетчупу. Таку ж картину після загальноміських свят можна бачити і біля інших священних і пам’ятних місць.

Сьогодні мішень – лампочка, а завтра…

Темінь – друг молоді. Чому ж тоді вона заявляє, що незручно після дискотеки чи посиденьок у кафе повертатися додому? Бо темно і дороги, м’яко кажучи, не європейські.

Однак і ті нечисленні лампочки, що служать бодай орієнтирами на вулицях, когось дратують. Модним стало останнім часом розбивати плафони і лампочки на електроопорах за допомогою пневматичної зброї, «воздушок», як кажуть у народі.

– Побили таким чином освітлювальні прилади біля магазину «Вавилон» та райдержадміністрації. А вони ж коштують немалих грошей, бо лампочки встановили сучасні, економні. А біля бару, що в районі залізничної станції, його клієнти спеціально побили лампочки, аби ніхто не бачив, якими вони виходять з розважального закладу.

Любов Харькова тривожиться, що сьогодні у негідників мішенню для злісних розваг є лампочка, а завтра може нею стати шибка у вікні, вітрина магазину чи аптеки.

У парку і сквері нема місця для відпочинку людям похилого віку, мамам з малятами, бо пішохідні доріжки заполонили енергійні і безстрашні скутеристи, а лавочки – п’янички.

– Сміття не встигаємо прибирати не тільки в парку й сквері, а й біля автостанції, де приватні торговці пропонують проїжджим каву, чай у пластиковій тарі. Усе залишається під ногами – використаний посуд, сміття, недопалки, – з осудом каже майстер по благоустрою.

Гілля і листя – не сміття

Чого тільки мешканці міста не кидають до контейнерів для сміття! Загиблих домашніх тварин і птахів, сухі квіти з клумб, зрізане гілля, опале листя, новонароджених кошенят і цуценят, а ще – виливають помиї, які зимової пори так сковують металеві контейнери, що і лом не допомагає, аби вивільнити їх.

– Цим грішать жителі вулиць Червоноармійської, Пролетарської, Садової, Урицького, Леніна, Жовтневої, – каже Любов Харькова. – При міськраді створено спеціальну комісію, яка буде карати тих, хто викидає сміття поза контейнером. Санепідемстанція штрафуватиме теж. Знаходяться такі, які підпалюють вміст контейнера, через що сморід не дає дихати і псується сам контейнер. Дивуюся, звідки у наших людей така цинічна неповага самих до себе. Вони ладні створювати стихійні смітники, аби у їхніх дворах був порядок. А як же гуляти з дітьми, онуками, коли око муляють поламані лавочки, перекинуті чи побиті урни? Чому навчимо свою юну зміну? Та і в кого їй учитися?

Коментарі закриті.