Валентина Агієнко.
Вакансія від публічного акціонерного товариства «Мена ПАК» виявилася, на жаль, єдиним місцем для осіб, що підпадають під 5% квоту. Тобто, безробітних громадян, котрим залишилося до виходу на пенсію 10 чи менше років. Отож конкуренція надто висока: на цю престижну посаду могли б претендувати понад 300 тимчасово не працюючих тільки мешканців району (за новими правовими нормами, реєстрація постійного проживання для працевлаштування значення не має). Не пощастило й з іншими офіційними вакансіями: почувши про мій вік (аж 54 роки), потенційні роботодавці відразу знаходили «вагомі» причини для відмови.
На вік і стать – табу
Озброївшись на тренінгу «Гендерний баланс у журналістиці крізь призму законодавства та жанрових особливостей» знаннями чинних законів щодо працевлаштування представників вразливих категорій (і передусім, громадян передпенсійного віку), вирушаю до Менського районного центру зайнятості.
Приємно вражає толерантність працівників, їх готовність посприяти в пошуку роботи, розмаїття довідкової наочності. Окремий стенд з інформацією для осіб передпенсійного віку, папки з документами і законами. Є спеціальне місце самостійного пошуку в мережі інтернет за вказаними електронними адресами порталів «Труд».
Диспетчер-консультант Валентина Агієнко допомагає опанувати електронний апарат. Перелік вакансій – скупий. «Мена ПАК» шукає генерального директора (президента, голову, іншого керівника). За озвученими підприємством вимогами, у районі претендента із чималим досвідом управлінської роботи в іноземних фірмах, досконалим знанням литовської, латвійської, англійської й польської мов, по-моєму, не знайти.
Квотна вакансія – єдина. Правда, із дуже вже привабливою заробітною платою – від 15 тисяч гривень щомісячно, належними умовами праці. Відтак з надією телефоную до відділу кадрів підприємства (про стать і вік у заявці нічого не сказано).
Щирий сміх інспектора, котра не вірить у мої потенційні можливості опанувати іноземні мови, вмить охолоджує гарячу голову. Аргументи, що підпадаю під п’ятивідсоткову квоту і маю повну вищу освіту, досвід спілкування з людьми (хто з журналістів цього не вміє?), до уваги не беруться.
Хоча Закон України «Про зайнятість» забороняє дискримінацію за статевою ознакою і віком, саме через роки («моє багатство», як співається в пісні) «пролітаю» і з «неквотними» посадами: лаборанта хіміко-бактеріологічного аналізу в ПрАТ «Куликівське молоко», помічника вихователя Дягівського дитсадка, квиткового касира ВАТ «ЧОПАС»… Роботодавці надають перевагу молодим і енергійним.
Обійняти посаду завідувача складу чи інспектора Менської виправної колонії перешкоджає гуманітарна (не економічна) освіта.
Телефонні розмови із кадровиками, зависання на сайтах, статистичні дані переконують, що працевлаштування сельчанок – благі наміри.
Як поінформувала заступник директора Менського районного центру зайнятості Ірина Анцигіна, нинішнього року тільки 17 жінкам із 118 безробітних передпенсійного віку, що перебувають на обліку, вдалося знайти роботу (чоловікам легше: їх 42 із 197).
Та гасло на стіні «Робота існує для тих, хто її шукає» додає натхнення.
Буклети є, вакансій мало
До редакції повернулася з добіркою буклетів, проспектів і всіляких рекомендацій-порад, переліком центрів професійно-технічної освіти, де безкоштовно за направленням можна перевчитися.
За словами Ірини Анцигіної, для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці громадян, старше 45 років, передбачена можливість отримання ваучера на перепідготовку, підвищення кваліфікації.
Право, ніби, маю, а ось перелік професій і спеціальностей, за якими може бути виданий такий документ, чесно кажучи, відлякує неможливістю реалізувати набуті знання на практиці. Бджоляр, плодоовочівник, тракторист, електрогазозварник, водій навантажувача, рибництво… Щось я себе за кермом «сталевого коня» або на пасіці (її таки треба принаймні мати) не уявляю.
Протягом півроку центр ще враховує попередній фах і бажання зареєстрованих безробітних, а тоді має право послати вчитися за потребами ринку праці. Якщо ж вартість навчання перевищує вартість ваучера, доведеться оплатити державі різницю – особі або роботодавцю. Звідки ж у безробітного гроші?
