Два лебеді і шестеро їх діток спокійно почуваються у водоймі, яку селяни називають ГЕСом. Феськівчани розповідають, що лебеді ці з’явилися років п’ять тому. Облюбували шлюз, плавні.

Селяни полюбили лебедів, підгодовують їх.

– Іноді ми тут, на березі, відпочиваємо з хлопцями, – каже Євгеній Кащенко, житель Феськівки. – Купаємось, буває, що й обідаємо. Лебеді до людей звикли, як побачать їх на березі – підпливають і чекають, аби пригостили білим хлібом. Чорного не їдять.

Лебеді гарні, пишні, що й казати! Татко-лебідь від свого сімейства ні на крок, шипить, захищаючи. Однак, прийнявши гостинець, добрішає.

– Оце скільки років пара ця живе у нас, а потомство лебедиха висиділа у цьому році вперше, – вступає в розмову дідусь, який разом з онуками привів до водойми напоїти коня. – Можливо, хижаки яйця знищували, а може, птаха призвичаювалася. Нинішньої ж весни з’явилося шестеро лебедят.

Вони зараз дуже схожі на домашніх гусенят – сіренькі такі, непоказні. Якби плавали без батьків-лебедів, то від гусенят і не відрізниш.

Згадалася казка про гидке каченя. Мине трохи часу і сіренькі лебедята перетворяться у птахів-красенів. А поки що вільно плавають, ловлячи ряску і пригощання добрих людей.

Ще феськівчани повідали, що цієї суворої і сніжної зими на ГЕСі жив сірий лебідь. За дамбою вода не замерзала навіть за великих морозів, у ній плавали чиїсь домашні гуси і лебідь з ними. А навесні відлетів, мабуть, до іншої водойми.