У Дмитрівці зерно петлюють два наливні каменіЛюди старшого покоління пам’ятають вітряки, які за допомогою вітру мололи зерно. Згодом на зміну їм прийшли парові або млини, які збіжжя перетворювали на борошно електрикою. Нині є мукомельні за останнім словом техніки. А у Дмитрівці досі використовують парову.

Трудиться на ній понад десяток років Петро Адерей. Інвалід дитинства має тут скромний доробок до своєї пенсії, адже працює тільки один день на тиждень.

– А коли процвітав колгосп і було в ньому повно худоби, то наша парова молола зерно цілодобово. Тепер же – раз у тиждень, люди привозять збіжжя не тільки з нашого села, а й із сусідніх – Чорногорців, Лазарівки і того ж таки Стольного. Хоча там є свій млин, однак наш зерно перемелює значно швидше, – охоче розповідає Петро Миколайович.

Парова у Дмитрівці працює завдяки двом наливним каменям, котрі раз на рік треба накувати, поробити на них канавки, які звуться холодниками або очардою.

– Нині кузні нема, то я використовую «болгарку», нарізаю холодники, – розказує чоловік. – Я ще дідів млин пам’ятаю, там був камінь-самородок. Тепер таких ніде не побачиш.

У паровій Дмитрівки можна і на хліб зерно змолоти, а не лише для господарства, це буде простий помел. У дерев’яній ківш одразу можна засипати вісім мішків збіжжя. Один перемелюється протягом трьох хвилин. Ціна за центнер змеленого зерна – 15 гривень.

– Я ще пам’ятаю, як ця парова не мала елект­рики, то мололи за допомогою двигуна і трактора, колесо якого і приводило у рух двигун, – пригадує мірошник. – Теперішньому покоління це така ж дивина, як і вітряк.

Петро Адерей тримає на всяк випадок у млині електрозварювальний апарат, який належить йому, був ще і свердлильний верстат, якого, на жаль, украли.

– Не щаслива у нього доля, – каже, – бо його вже раз цупили, але міліція знайшла, а як буде цього разу – побачимо.

Коментарі закриті.