У Червоних Партизанах школу віддали під житло
Сільський “супермаркет” при дорозі.
Червоні Партизани глибинкою ніби гріх називати. Від чернігівської траси за якийсь десяток кілометрів знаходяться, по головній вулиці села – асфальтівка. Складнувато у глибинці жити, однак люди призвичаїлися.

Ностальгія за минулим

До середини 70-х років минулого століття цей невеличкий населений пункт належав Городищу, тамтешній колгосп «Україна» давав роботу червонопартизанцям. Була ферма, оброблялася земля.

А тоді вирішено було приєднати Червоні Партизани до Чапаєвки. На той час радгосп імені Чапаєва гримів на всю Україну: тут вирощували кращі сорти яблук і груш, слив і вишень. А полуниць було – цілі безмежні плантації. І рання ягода була, і середня, і пізня – до осені вона червоніла. Такі сорти водилися, що з куряче яйце ягода за величиною була.

У самій Чапаєвці будувалося житло, працював дитсадок, функціонувала громадська їдальня. До села їхали на роботу і проживання звідусіль, люди були задоволені і заробітками, і соціально-побутовими умовами.

У Червоних Партизанах були початкова школа, магазин райспоживспілки, у Чапаєвці – медпункт, клуб, бібліотека…

Коли у 2000 році було закрито магазин, червонопартизанцям довелося до Чапаєвки за хлібиною добиратися за три кілометри. Згодом закрили і школу, бо не стало в селі учнів. Добре, що хоч будівля її не пропала під дощами та вітрами, нині в ній живуть люди.

Червонопартизанці розуміють, що часи радикально змінилися і вже не повернути нічого з того, що було їм звичним і милим. Однак із теплотою згадують, як у ланках разом працювали, як дітей своїх до школи проводжали.

Щоп’ятничні побачення

Кілька років тому у се­лі з’явилася церква Ка­занської Богоматері. Службу в ній проводить батюшка з Дягови: ходить на великі свята, недільні богослужіння. Так у Червоних Партизанах з появою церкви з’явилося і храмове свято, яке припадає на 4 листопада.

А проблему торговельного обслуговування чапаєвців і червонопартизанців узялося розв’язати подружжя Ніни та Петра Смальох. Живуть вони у Мені, орендують продуктовий магазин у торговельному комплексі «Майстер Плюс».

Ніна Павлівна – приватний підприємець, а її чоловік Петро Миколайович працює у неї водієм і вантажником. Взяли вони в оренду ще один магазин, у Чапаєвці.

– А тоді вирішили ми полегшити життя і червонопартизанцям, адже переважно усі вони пенсійного віку, – каже Петро Смальоха. – Щоп’ятниці ми привозимо у Червоні Партизани хліб, інші продукти. Беремо замовлення і обов’язково їх виконуємо. Я навіть будівельні матеріали якось привозив на прохання покупця. Працюємо у виїзний день протягом години, тож часу вистачає і на покупки, і на спілкування.

– Ми тепер не йдемо за хлібиною ні по калюжах, ні по льоду, – кажуть вдячні покупці.

– Виконують усі наші забаганки, – підтверджує один дідусь. – Якось я хотів придбати товар, якого продавець не привіз, то він не став записувати моє замовлення, а поїхав до свого магазину

у Чапаєвку і привіз те, що мені треба було.

– Жити можна, – стверд­жують селяни. – Автобус у наше село двічі на тиждень заходить, у середу і неділю, тож до Мени доїхати можна, не треба пішки до чернігівської траси йти. Квиток, правда, дорогуватий – сім гривень, та Бог з ними, грішми. Хай буде автобус.

Коментарі закриті.