Недалеко від старовинної церкви Різдва Богородиці над крутим берегом річки Пулки розкинув віти кремезний клен. Мало не сто років дивиться він на широчінь замріяних придеснянських луків, кілька поколінь блистівчан споглядав з висоти широкої крони. А цьогоріч поряд з кленом з’явився ще й особливий пам’ятний знак.

Старого велетня видно ще здалеку, адже здіймається він над сусідніми деревами, немов мудрий дід серед онуків. Скільки років йому, точно ніхто не знає, та видно, що доволі – стовбура удвох не охопиш.

Та не тільки цим вирізняється дерево (адже схожих і по сусідніх селах знайти можна). Виділяє його подія, що сталася багато десятиліть тому.

Поряд з кленом – цегляний знак, на ньому – примітна табличка. Підходимо, читаємо:

«Під цим кленом у 1941 році зібралися випускники нашої школи (22 дівчини і 22 хлопці) зустріти схід сонця, яке освітить їм дорогу в майбутнє. Але Дмитро Корінь, який заходив додому, почув по радіо страшну вість. Фашистська Німеччина розпочала війну, навіть бомбили Київ. Усі із сумом порозходилися по домівках. Закохана пара ще постояла декілька хвилин і з болем у серці теж пішла додому. Двадцять один хлопець і одна дівчина з цього класу воювали на різних фронтах. Слава їм і всім, хто в боях здобув Перемогу! Бережіть цей клен пам’яті!»

Ініціатором створення пам’ятного знаку став учасник того передвоєнного випуску уродженець Блистови Василь Никон. Василь Кіндратович – агроном-біолог, викладач інституту. Інтелігент з активною життєвою позицією, захоплювався літературою, мав хист до малювання. Хоча давно виїхав із села, ніколи його не забував, часто відвідував. Картини Василя Никона і зараз тішать погляд у місцевій школі та сільській раді.

Установлено знак якраз на Спаса, його освятив блистівський священик отець Олексій.

Із того пам’ятного шкільного випуску 1941 року 14 юнаків так і не повернулися з фронту. На превеликий жаль, наприкінці жовтня пішов у Вічність і сам Василь Кіндратович. За його заповітом, похований у рідній землі, на тихому сільському кладовищі поряд із батьками.