Сергій Кулик.
Березнянці ошелешені: ніхто не чекав такого від Віктора Кулика. Адже чоловік порядний був, хазяйновитий. Мав своє фермерське господарство, трактор, обробляв чимало землі. Що ж штовхнуло його у прірву? До самогубства готувався ретельно і обдумано: залишив костюм, взуття, навіть шкарпетки нові у карман поклав… Написав передсмертну записку. Як виявилося, до біди призвели жіноча підступність і чоловічі ревнощі.

Без сім’ї

– Ви звідки? А, з районки… Ну, тоді розповім, ладно. Батька все одно не повернеш, а люди хай правду знають. А то он приїжджали з Чернігова журналісти, зі мною не побалакавши, дурниці понаписували, по двору пошастали, пофотографували…

В очах симпатичного чорнявого хлопця – розпач і розгубленість. Лишився сиротою у 23 роки.

– Сергію, у тебе ж брат ще є?

– Є, молодший, Сашко. Він з матір’ю живе у Ленінівці.

І, бачачи мою украй ошелешену реакцію, відповідає:

– Та ви ж нічого не знаєте. Валентина (покійна – авт. ) – то не моя матір. У батька з жінками не просто стосунки складалися. Через усе це й сталася біда.

Сергій виріс без материнського тепла і турботи. Рідна мати покинула їх, коли хлопчикові п’ять років було, подалася на заробітки кудись на північ Росії. Не було з нею ладу в сім’ї, хлопець каже, що випивала вона безбожно, гульок хотіла.

Стали самі жити. Батько жалів сина. Одружився невдовзі на Любі, син народився ще один. Та життя так і не складалося.

– Батько мені і їсти варив. Ото ще сплю, а він мені сніданок готує, щоб у школі голодний не сидів, і вечерю теплу завжди на столі знаходив, – згадує Сергій. – Не знаю, як там воно між ними було, але батько став на Валентину, куму Люби, задивлятися. Він – 1958 року народження, вона – 1971-го. Люба пішла від нас. Валентина у Чернігові санітаркою працювала, мала хату у Березні, двох доньок ростила. Ото чи батько до неї, чи вона до нього. Так і жили.

– Батько туди усі гроші ніс, що заробляв. Усі 15 років на них працював, – вважає Сергій. – Одну доньку Валину вивчив, іншу став учити. Понабудовував там, техніки в хату накупляв. Я ж з 18 років – сам по собі. Після армії за контрактом служив, потім на заробітки подався у Росію. Матір бачив, та краще б і не шукав її: спилася, опустилася вкрай. Як повернувся, оце в хату до жінки пішов жити. У батька часто бував, він зі мною ділився усім, в гарних стосунках були. Хай не грошима, то порадою допомагав, бо мав зв’язки кругом.

Не баба, а дід

Про те, що станеться якась біда, хлоп

ець відчував. Каже, ще влітку був із дружиною у батька, то Валентина поводила себе дивно.

–  Сидимо на порозі, пиво п’ємо. А тут у неї мобілка задзвонила, то Валя – шусть подалі, з кимось розмовляє, – пригадує Сергій. – Батько й поділився, що таке триває вже тижнів зо два. Далі – ще гірше. Вона стала часто на дзвінки батькові не відповідати, не приїжджала подовгу. Каже, що то на роботі, то до батьків їздила. Забрехалася украй, а тоді призналася, що у Чернігові якусь бабу доглядає, аби та квартиру відписала по смерті.

Сергій каже, що батько дуже переживав і відчував – недоговорює Валя щось. Таки змусив жінку зізнатися, що ніяка то не баба, а дід. Якось знову вискочила Валентина балакати, а Віктор – слідом. Вона з переляку мобілку кинула, і Кулик почув у слухавці чоловічий голос. Віктор і змусив жінку поїхати до «діда». Виявилося, що той ще добрий козак. Отак і закрутилося.

А тоді, за словами Сергія, у Віктора Кулика терпець урвався. Купив він диктофон, а коли Валентина з сестрою балакала, підсунув апарат і нишком записав розмову. Потім послухав – вжахнувся. Співмешканка усе розказала: і як ночує у того чернігівця, і як обдурює обох. Той чоловік її мало не жене, бо скільки ж голову можна морочити. Мабуть, тоді у Віктора від образи розум затьмарився. Стільки років годив їй, гроші віддавав, на власного сина махнув рукою…

«Там ще одне тіло!»

– У день, коли сталася біда, батько годині о третій дня заїхав до мене і попросив, аби я когось узяв із собою та до нього приїхав увечері, допомогти щось, – розповідає Сергій. – То ми з моїм братом двоюрідним і поїхали. Душа відчула недобре, коли побачив, що хвіртка зав’язана, у вікнах – темно. Такого ніколи не було. Я через паркан перескочив, знайшов ключ, відчинив двері. А потім… Біля других дверей, що у хату, батько навколішках стояв, мертвий. Що далі – як у тумані. Викликали «швидку» (це десь о-пів на восьму було), міліцію. Чекали «швидку» аж до опівночі, не знаю, чого вона так довго їхала. Коли усе там оформили, братові кажуть – винеси якийсь пакет із хати. Той пішов і кричить: тут, здається, ще один труп! Отакий жах.

За словами начальника Березнянського селищного відділення міліції В’ячеслава Губенка, жінка лежала на ліжку мертва, її задушили. За фактом вбивства порушено кримінальну справу, нині триває слідство.

Покійний попередньо залишив заповіт – усе майно відійшло його сину Сергію.

– Там і майна того, – каже хлопець. – Врем’янка – як сарай, хата недобудована, «Запорожець». Ну, хіба трактор – ото цінне. Батько перед смертю привіз від Валентини телевізор, насосну станцію і пилосос, віддав мені. Казав, що розлучатися з нею збирається.  Як далі житиму – не знаю… Я й досі не усвідомив, що залишився сам.

zp8497586rq

Коментарі закриті.