Тамара Кроха із Жовтневого п’ять років пропрацювала з хімікатамиЗа плечима у Тамари Миколаївни 72 прожиті роки, однак почувається бадьорою і каже, що в неї ще дуже багато невирішених справ.

Блукаючий тато

Їй не було ще й року, як залишилася без батька.

– Взяли його до армії у травні 1940 року, – розповідає Тамара Миколаївна. – Потім – війна. Від нього сім’я не отримувала ніяких звісток, і похоронки не було. Ми вже змирилися з думкою, що він загинув.
Однак батько, Микола Гаврилович, як згодом виявилося, живий-здоровий. У війну його було тяжко поранено, сім місяців лікувався у госпіталі. Турбувалася про нього одна медсестричка, з котрою він і поєднав свою долю.

– Наша сусідка завербувалася у Середню Азію, – пригадує Тамара Миколаївна. – Влаштувалася кухарем у робітничу їдальню. Якось вона впізнала мого батька, який на той час працював у тресті головним бухгалтером. Згодом повідомила про те нас.

Дізнавшись, мати Тамари вирішила подати на Миколу Гавриловича до суду, аби той сплачував на дитину аліменти. Жити в селі за трудодні-палички було важко. Але із Середньої Азії прийшла відповідь, що Микола Кроха за вказаною адресою не проживає.

Минав час. Інша сусідка поїхала на заробітки до Естонії. І там… зустріла Миколу Гавриловича. Виявилося, що він має двох дітей, живе і працює у Прибалтиці.

– Про все це якось написала до популярної телепередачі, – каже Тамара Миколаївна. – Однак так і не відіслала листа. Взагалі рід у нас цікавий: колись мій дід вкрав жінку з двома дітьми з Гомеля, і прожили вони, як мовиться, довго і щасливо. І батько мій бачите, який був, царство йому небесне.

І буряки, і літаки

Тамара рано почала заробляти. Одразу після десятирічки влаштувалася виконавцем у сільську раду. Коли вийшла заміж і на світ з’явився синок, працювала у рільничій бригаді.

– Робота була важка, – каже Тамара Миколаївна, – майже ніякої механізації, усе робили вручну. Оброб­ляла пайки буряків.

– Працювала на завантаженні сільгоспхімікатами літака, котрий обробляв угіддя, – згадує жінка. – Треба було усе вручу роботи, а це дуже відповідально і небезпечно. П’ять років так пропрацювала.

Ніякої роботи Тамара Кроха не цуралася, усе їй було під силу. Має 47 років трудового стажу.

Радощі і болі

Бог послав Тамарі Кросі ще одного сина.

– Народився він малесеньким. Нічого, виріс, до армії сходив, одружився. З дружиною прожили 13 років, а тоді моя невісточка захворіла і померла. Онучка я до себе забрала. Нині він уже дорослий, працює у РЕМі, він моя радість і опора. Оце якби Бог віку додав, щоб мені ще й одружити його, – веде свою розповідь бабуся.

Рік 2001-й був вкрай гірким для Тамари Миколаївни. Помер її чоловік, а самій довелося перенести складну операцію. Здоров’я підвело, то мусила і корову-годувальницю продати.

– А трохи підлікувавшись, взяла на її місце іншу, бо як же дитині рости без молока? – розмірковує жінка. – Тримаю корівку і нині, сини допомагають сіна накосити, череду відпасти.

Мітки: ,

Коментарі закриті.