На цьому тижні довелося побувати в оздоровчому таборі для дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування. Дітлахи там різного віку – від двох років і до вісімнадцяти. Склалося враження, що вони живуть у своїй країні, за своїми досить жорсткими правилами і нормами. Найбільше мене вразив маленький хлопчик, який підійшов і, не знаючи мене, просто взяв за руку і стояв мовчки.[Читати далі……]
Сьогодні, завтра і весь цей тиждень відбуватиметься велика неправда, про яку не заведено говорити вголос. За розкладом сесійних засідань, народні депутати на цьому тижні мають працювати у комітетах та фракціях. Але я особисто не знаю депутатів – окрім БЮТівців, які чергують в суді – які би залишилися в Києві. Всі решта ще з п’ятниці поїхали на відпочинок. Чому з п’ятниці,[Читати далі……]
Щось це літо на себе не схоже. Небо ніби провалилося: ось уже три тижні поспіль чи не щодня ллє дощ. Більше схоже на осінь, причому плаксиву. Щоб вийти з дому, треба озброїтися парасолькою: нині без неї небезпечно. Лише взуття підібрати не проблема – гумові чоботі. Тільки колір вже обираємо за смаком. Калюжі ж поналивало через усю дорогу. Хоч перепливай, хоч[Читати далі……]
Життєва випадковість днями звела мене з Миколою Коноваленком з Мени. Подивувалася його хазяйновитості, зібраності і доброзичливості. Кілька років тому отримав травму, через яку став інвалідом, – на електроверстаті стругав дошку і випадково пошкодив пальці на руці. Далі – ще одне випробування долі – тяжка хвороба, проти якої і він, і лікарі обласного диспансеру роками боролися і, здається, досягли бажаного результату.[Читати далі……]
Читачі газети не зовсім добре знають людей, котрі роблять «Наше слово». Ну, хіба що кореспондентів – ті, як нишпорки, по району їздять, з людьми спілкуються. Решта ж – «бійці невидимого фронту». Повз нашу колегу коректора Наталію Кондратій не проходить жодна сторінка газети, жодна ані найменша інформація. Фактично Наталія Миколаївна першою у районі читає найближчу газету. Працювати до нас у редакцію[Читати далі……]
У вівторок відразу декілька провідних телеканалів розповідали про пенсіонерку, яка виступила проти грабіжників. Сталося це днем раніше у Великій Британії. Шестеро молодиків напали на ювелірний магазин. Вони під’їхали до нього на скутерах, розбили кувалдами вітрини і почали збирати коштовності. У цей час до злодіїв підбігла літня пані й стала гамселити їх сумочкою. Чоловіки кинулися навтьоки. Двоє від несподіванки впали зі[Читати далі……]
Пребираючи домашні речі покійних свекрів, натрапила на чималий стос старих газет, міцно зв’язаних мотузком. Зацікавилась. І не даремно. Газети «Колгоспна праця», «Радянський міліціонер», «Радянська освіта» і «Радянська Україна» датовані 1954, 1955 та 1956 роками. На перших сторінках величезні фото Сталіна, Леніна та інших керманичів тодішньої держави. «Колгоспну працю» прочитала всі збережені екземпляри. Цікаво! Деякі матеріали викликали сміх, хоча писалося в[Читати далі……]
Під час останнього відрядження до Стольного, колись найкрасивішого села у районі, помітила, що поля обабіч дороги поросли бур’янами, а не жовтіють свіжою стернею. І це у селі, де ще кілька років тому було найміцніше у районі багатогалузеве сільгосппідприємство «Праця». Невесела картина і в центрі села. Недобудований спортивний комплекс руйнується від негоди, а на даху його виросли дерева. У парку культури[Читати далі……]
Днями прислухалася, як здоровкаються люди: – Привіт! Вітаю! – Із чим? – Ну як же – спека «відпустила»! Відколи себе пам’ятаю, цього року чи не вперше не дуже сумуватиму за літом, сонцем і теплом. Здавалося б вічну любов до найбажанішої пори року навіки випекли оті +42! Було враження, що якась невідома сила намагалася спекатися всього живого. До речі, слова «спека»[Читати далі……]
Згадую один дуже романтичний радянський фільм «Кохана жінка механіка Гаврилова». Там героїня Людмили Гурченко, прогулюючись у весільній сукні містом, наштовхнулася на чергу. «Що дають?» І, добряче поштовхавшись, таки стала щасливою володаркою імпортного емальованого тазика. Чому я згадала цей епізод? Бо минулого вівторка у одному з міських магазинів побутової техніки теж стояла черга – за вентиляторами. І так само вулицями, як[Читати далі……]
Гайнути на вихідних на море посмажити шашличок – а чом би й ні? Так вирішили ми з другом – і здійснили задумане.
Ох і цікава у нас, журналістів, робота! Щодня – нові дороги, зустрічі, враження. Журналіст – як та бджола: тільки й встигає збирати «пилок» із подій, людських почуттів та думок. А тоді перетравлює почуте й побачене, пише статтю. От тільки не завжди мед виходить, буває, кому й дьогтю перепадає.
Наступного вівторка святкуватимемо Міжнародний день захисту дітей. Хороший привід, аби організувати для хлопчиків і дівчаток розважальні програми, благодійні заходи… Але чому тільки цього дня у нас, дорослих, посилена піклувальна увага до підростаючого покоління? І свято якесь не до кінця зрозуміле – від чого чи кого маємо захищати дітвору саме 1 червня? У нашому місті для розвитку дітей створені непогані умови.[Читати далі……]
Увесь минулий тиждень ми відчували відлуння Великої Перемоги. Чи не на кожному телеканалі демонстрували фільми про війну. Газетні публікації, виставки, концерти – усе про Велику Вітчизняну. І то добре. Наші діти вже досить туманно уявляють ціну тієї перемоги і її значимість. Попри те, що і в школі, і, сподіваюся, вдома їм про це розповідають.
Життя продовжує невтомно підносити нам сюрпризи. В основному неприємні, а подекуди і жахливі.
Кілька останніх днів принесли світові забагато трагічних подій. У суботу, 10 квітня, під Смоленськом розбився літак польського президента Леха Качиньського. На борту було 97 пасажирів і членів екіпажу, не вижив ніхто.
На минулому тижні християни усього світу святкували Великдень. У ніч Воскресіння Христа віруючі йшли до церков, щоб отримати благословення вживати «скоромне» – знову їсти непісні страви. Хто не постував, той просто святив паски, яйця та інші наїдки.
– Було це морозного вечора 24 січня, – пише жителька Мени Раїса ЗІНЧЕНКО. – Ми з чоловіком йшли по слизькій дорозі від вокзалу. А треба було добиратися аж до Піщанівки.
Ох і набрид за зиму білий колір! Куди не кинь оком – скрізь снігові кучугури та шапки, аж очі сльозяться. Скучили люди за соковитими барвами. Мабуть, недаремно білий вважається в Індії кольором жалоби. Від щоденного споглядання одноманітного зимового пейзажу у будь-кого настрій може зіпсуватися. Всі потомилися ковзатися по брудних крижаних доріжках, «прикрашених» усіма відтінками сірого. Як ступаєш на клапоть чистого[Читати далі……]
На початку тижня знову почала чудити погода: у понеділок пішов дощ, подарувавши автолюбителям «задоволення» побуксувати донесхочу, а у вівторок небо знову впало на землю снігопадом.
