Уродженець Котички, що за Десною, 85-річний Іван Федоренко нині живе у селі Гришівка на Борзнянщині. Нещодавно відвідав рідні краї, побував і у Червоному Маяку, що по-сусідству з Котичкою. І повідав «Нашому слову» цікаві моменти історії цього мальовничого хутірця. Подарунок тамбовського пана Мабуть, не всі червономаяківці знають, звідки походить історична назва їхнього села – Овчарівка. Це вже за комуністичного режиму на[Читати далі……]
Їх на хуторі, який поміж собою називають не Червоним Маяком, а Овчарівкою, залишилося трохи більше двох десятків чоловік. Нещодавня лугова пожежа ледь не позбавила хуторян житла. Біда прийшла вночі Надія Отрощенко живе у своїй хаті на хуторі. Двох дітей виростила, у колгоспі все життя працювала. – Тут, в Овчарівці, колись буряки сапала, льон вибирала, – розповідає Надія Федосіївна. – І[Читати далі……]
Маленьких поселень у Миколаївській територіальній громаді аж сім – офіційних і ні. Гребля і Перше Травня – це, за сільрадівськими документами, один населений пункт. А в Булавчиному хуторі не живе ніхто – там розташоване мисливське господарство. У Домниці діє виправний центр №135, у монастирі живуть монахи, а ще тут мають житло працівники виправного центру. У Мощному, Подині і Мурівці доживають[Читати далі……]
Невеличкі села Рожківка і Котичка, в котрих нині живе по півдесятка людей, офіційно відносяться до Остапівки, що входить до Макошинської територіальної громади. Котичка і Рожківка на сестер схожі В обох проблеми однакові – нема тут абсолютно нічого, окрім електропостачання. Хліб і до нього купують у сусідній Остапівці, там є приватний магазин. Якщо в Рожківці і не було ніяких ознак цивілізації,[Читати далі……]
Жителі цих двох невеличких населених пунктів, які належать до Куковицької територіальної громади, не можуть подолати Десну, аби дістатися до сільради за довідкою чи в магазин за буханцем хліба. Пором перевозить лише сіно з лугу та доставляє двох пастухів, які доглядають за телятами сільгоспкооперативу «Куковицький». Монастир підкопують «чорні археологи»? Виїхавши з Червоних Лук, взяли курс на Куковицьке і Червоний Маяк. Оминути[Читати далі……]
Хутірець цей малочисельний – у ньому проживає менше двох десятків людей. Належать Червоні Луки до Лісківської територіальної громади. Замість магазину – будка Переїхавши Десну понтонним мостом і подолавши з півкілометра лугової дороги, опиняємося у Червоних Луках. Одразу кинулася у вічі відсутність магазину. Навіть цеглинки від фундаменту не залишилося. Виявилося, що не тільки приміщення магазину продали комусь у Мену на будівництво[Читати далі……]
Кілька десятиліть тому у нашому районі було два завидні населені пункти: Чапаєвка, яка спеціалізувалася на вирощуванні і переробці фруктів та ягід, і Прогрес, де видобували торф, виготовляли брикет. Їхали у ці цивілізовані села люди звідусіль, бо і робота була, житло давали, дитсадки працювали… Брикет і «прочая» Нині у Прогресі живе менше трьох десятків людей, а у добрі старі часи їх[Читати далі……]
Цього населеного пункту нема і ніколи не було на карті району. Офіційно він належить до Слобідської сільської ради, однак корінні жителі звуть цю частину мальовничої Слобідки Птичим хутором. Чому саме Птичим – пояснити не може ніхто. Припущення, здогадки… Нам здалося, що цей зелений куточок села з лугом неподалік і густими кущами поблизу хутора є чи не найкращим місцем для життя[Читати далі……]
Поміж Слобідкою і Птичим хутором на Менщині у високій кропиві і густих кущах сховався від стороннього ока Шуляків хутір з шістьма його жителями. У цьому неофіційному населеному пункті нема чіткої дороги – усе поросло споришем, луговими квітами. Заблудитися тут чужій людині дуже просто. Ми теж потрапили у цю пастку, однак були від того потішені і багато чого цікавого побачили. Блукаючи[Читати далі……]
Червоні Партизани глибинкою ніби гріх називати. Від чернігівської траси за якийсь десяток кілометрів знаходяться, по головній вулиці села – асфальтівка. Складнувато у глибинці жити, однак люди призвичаїлися. Ностальгія за минулим До середини 70-х років минулого століття цей невеличкий населений пункт належав Городищу, тамтешній колгосп «Україна» давав роботу червонопартизанцям. Була ферма, оброблялася земля. А тоді вирішено було приєднати Червоні Партизани до[Читати далі……]
Це невеличке село належить до Миколаївської сільської ради. Нині в ньому живе близько півсотні чоловік. Дороги – горби та вибоїни, тому і автобус не ходить. Колись було… Мощне розташувалося у напрочуд привабливому місці – неподалік лісу, лугу. Хати стоять у селі переважно чепурні – з усього видно, що тут живуть працьовиті люди. – Де тепер ті люди? – зітхаючи, каже[Читати далі……]
Мурівка – серед наймалочисельніших сіл Менщини. Тут нині живуть чотири сім’ї: усього дев’ять чоловік. Іноді до Мурівки навідується дачник Гриша – поживе трохи, як захоче, і знову їде до міста. «І що їм треба?» Це запитання хуторяни позаочі ставлять журналістам – і столичним, і своїм. – Хутір наш як хутір, багато таких в Україні. А от унадилися журналісти до нас,[Читати далі……]
Хутірець, що сховався у зелених шатах між Дяговою і Степанівкою, на карті району навіть не позначений. До 60-х років минулого століття він жив повноцінним, хоча й не дуже цивілізованим життям. Нині ж це – вулиця Гаївка сусідньої Степанівки, що за два кілометри від Гаю. Дітей було багато В’їхавши з боку Степанівки в хутірець, побачили майже розвалену будівлю колишньої бригадної хати.[Читати далі……]
