Катерина навчалася у сьомому класі, як померла її мама. Шість малих ротів шукали кусень хліба, аби якось вижити. Батько опух від голоду і не бачив виходу із ситуації… Землю треба любити, леліяти. Тоді толк буде і втіха для душі, – переконана менянка Катерина Гамениця. Фото автора.
– Сумно самому жити, – каже Григорій Семенович (на фото праворуч) гостям, – спасибі, що завітали. Фото автора. Цьогоріч менянина Григорія Полторака мав особисто привітати з Днем Перемоги голова облдержадміністрації. Але у травні ветерану випала нагода поїхати до санаторію. Вітання ж не загубилося. Григорій Семенович отримав його у себе вдома по поверненню з санаторію.
Микола Зіновійович Кроха, с. Жовтневе. Час: 02:09:05. Джерело: сайт міжнародного проекту «Наша Перемога».
Надія Рачок пережила жахи блокадного Ленінграда. Фото автора. У Надії про юність залишилася гірка пам’ять, бо випала вона на чорне лихоліття Великої Вітчизняної. Під час блокади міста на Неві 900 днів його жителі намагалися вижити. Пощастило не всім. Надії, після того, як блокаду було знято, ще півроку довелося працювати на Ладозі.
Коло хати у Павла Прохоровича порядок. Під вікном привітно квітнуть нарциси, кущі смородини акуратно обкопані. Навіть виноградна лоза є. Фото автора. «Прошу написати у найближчій газеті про мого діда – Павла Прохоровича Педя. Він – ветеран війни, інвалід першої групи. Це золота людина – все вміє і все у нього до ладу». Лист Яни Орловської з Жовтневого переконав працівників редакції[Читати далі……]
Навіть сьогодні 92-річний ветеран до дрібниць пам’ятає перший день Великої Вітчизняної. Житель Червоних Партизан Федір Сиротенко проїхав за кермом «полуторки» тисячі воєнних кілометрів. Перемогу зустрів у Берліні. А до того двічі побував у ворожому полоні, двічі втікав від німців, пішки дійшов від Вязьми до рідного села й два роки працював у окупації. Сьогодні цей сивочолий ветеран навіть сам дивується, як[Читати далі……]
– Сили вже не маю навіть до центру села дійти, – розказує ветеран Олександр Малиш. – Проте коли запрошують до школи на зустріч з учнями – не відмовляюся. Хто ж іще розкаже їм про війну? Коли я переїхав у Стольне, тут жило, якщо пам’ять не підводить, 124 фронтовики. Залишилося четверо чи п’ятеро, я – найстарший. Фото автора.
Згадуючи події майже сімдесятирічної давнини, Ганна Іванівна Пастушок і нині гірко плаче. Каже, досі їй сняться страшні спогади: їй та двом її подругам у районному військкоматі наказали писати заяви про відправку на фронт. Хоча спочатку вербували працювати у госпіталі в Мені. У випадку відмови грозили воєнним трибуналом. Так і стала у 1943 році молода дівчина з Менщини артилеристом і зв’язківцем.
Народились, зросли і доживають віку 87-річний Панас Прищепа та Іван Ярошенко, котрому зозуля вже накувала 85, у мальовничих Максаках. Оселі їх майже на березі Десни.
Групу інвалідності ветерану довелося «відвойовувати» десятиліттями. Протягом усього свого свідомого життя щороку в квітні – травні в газетах я читала про бойові подвиги багатьох українців, у тому числі своїх земляків. Про деяких навіть по декілька разів, з перервою у кілька років. На жаль, ветеранів Великої Вітчизняної стає все менше і менше, тож щороку і звужується коло живих ветеранів, про яких[Читати далі……]
Автор: Анна КОНДРАТІЙ. Таким дідусем, як Іван Прищепа, від щирого серця можуть гордитися і діти, і онуки. Фото з сімейного архіву автора.
Генерала Михайла Артамонова у нашому районі добре знають, його запрошують у школи, на свята Перемоги і визволення Чернігівщини. Він звільняв Новгород-Сіверський край від фашистської навали.
Хоробрий розвідник повернувся додому з орденами, медалями і… акордеоном. Фото автора.
Ще донедавна в Осьмаках проживало 47 учасників бойових дій та інвалідів Великої Вітчизняної війни. Сьогодні їх, як співається у відомій пісні, зосталося тільки троє: Євген Космач, Микола Песоцький та Тимофій Молочко. Євген Казимірович у свої 83 роки очолює сільську первинну ветеранську організацію.
