корюківська трагедіяЧи бачили ви, шановні киселівці та меняни, по заграві на небі, як горіла Корюківка 1 – 2 березня 1943 року, коли фашисти за два дні розстріляли і спалили в 1 290 будинках близько 7 000 мирних жителів під час каральної акції за напад партизанів і знищення німецького гарнізону? Нині цій страшній, незбагненній трагедії – 70 років.

Стверджуємо, що ми бачили пекло ще на цьому світі. Мені, 15-річній, 13-річній сестрі Ірині і матері

Ларисі Назаровій вдалося врятуватися в центрі міста, за 100 метрів від ресторану, в якому було вбито близько 500 жителів з дітьми.

Порятувало нас Боже Провидін­ня, бо вчасно пішли з околиці, з хати знайомої Софії Хлистун, де ночували, до своєї домівки в центрі міста. Згодом довідалися: ми ще не дійшли до центру, а в тій хаті вже були всі розстріляні і хату запалено.

Ще в центрі встигли перебігти через вулицю до сусідки Фені Романенко, що жила навпроти, не потрапивши до першої партії приречених людей, яких німці вели до ресторану на страту. Стоячи на подвір’ї сусідки за високим парканом, почули постріли, крики, зойки. Зрозуміли, що вбивають усіх. Сховалися в сусідчиному погребі-ямі, відкривши всюди двері. А 2 березня повзком, вкрившись білими простирадлами, перебралися на ту частину вулиці Зарічної, що вже горіла, майже у вогонь, а згодом – у напівзгорілий погріб.

Так і врятувалися. Прихистили нас у селі Сахутівці добрі люди: Палагея Петрівна Стеценко та її донька Катерина Филимонівна Соломеник, у яких ми і проживали до жовтня 1943 року. Пам’ятаємо їхню доброту, допомогу й понині.

А потім нас прихистила лікар з Киселівки Гаяна Керопівна Ананова – вірменка, добра, душевна жінка, яка допомогла нам вижити і вчитися в Киселівській школі.

Мати працювала в лікарні дезінфектором. На той час було багато випадків тифу. Заразилася, тяжко хворіла, але Гаяна вилікувала. Випадків смерті від тифу в неї не було.

Може, ще хто в Киселівці з учнів тих часів пам’ятають виступ двох дівчаток у костюмах клоунів з веселою пісенькою на Новий, 1944 рік. То були ми з сестрою. Тканину на костюми нам дарувала Гаяна Керопівна, раділа нашим успіхам у навчанні, роботі влітку в колгоспі на прополці кок-сагизу за трудодні.

А потім було навчання в Мені у 8 – 10 класах (1944 – 1947 роки). Ходила в школу кожного дня з Киселівки з однокласниками Наталією Олещенко, Василем Синютою, Валею Омельченко. Взимку винаймала куток у менян.

Класним керівником була талановитий, досвідчений вчитель від Бога Ангеліна Миколаївна Васильченко. Дякуючи їй, полюбила математику, стала інженером.

Через роки згадую щиру допомогу добрих людей із Сахутівки, Киселівки, Мени. Вічна пам’ять тим, кого вже нема з нами, і подяка їхнім нащадкам.

Свідки трагедії Діна і Ірина Назарові, в заміжжі – Корнієвська і Ткачова.

Коментарі закриті.