Автор: Анна КОНДРАТІЙ.
Таким дідусем, як Іван Прищепа, від щирого серця можуть гордитися і діти, і онуки. Фото з сімейного архіву автора.
Я дуже люблю слухати спогади свого дідуся Івана Даниловича Прищепи, який живе в Максаках. Він – шанована в селі людина, до нього щодня за порадою та допомогою звертаються односельчани і навіть жителі інших сіл, бо він справжній майстер у ремонті техніки.
– У 1941 році, коли німці наступали на Київ, через Десну в Максаках переправляли поромом радянських бійців, коней, техніку, – згадує дідусь. – Поранених солдат залишали в госпіталях, які облаштували в місцевій школі та в Максаківському монастирі. Поромом не встигали переплавлятися на лівий берег Десни. Тому довелося будувати міст для переправи. Солдати розібрали свиноферму і з того матеріалу побудували міст.
Тим часом над Максаками літав фашистський розвідувальний літак. Коли по мосту стали переходити люди, техніка і коні, налетіло шість німецьких бомбардувальників, які зруйнували міст. По Десні плавали живі та поранені люди. Багато солдат тоді загинуло.
А під час окупації, коли діду Івану було 10 років, на німецький штаб, який розміщувався в селі, напали партизани. Сили були не рівні, тож партизанам довелося відступати полем. Їм вслід лунали постріли німецьких кулеметів. В одній хаті навіть стіну прошило кулями. Дідусь заховався в глибоку борозну і чув, як партизани розмовляли між собою і бігли по полю. Вони встигли врятуватись. Коли стихли постріли, до Івана прибіг його тато, блідий, зляканий – думав, що вже втратив сина.
Іван Данилович цікаво розповідає про своє дитинство, про Велику Вітчизняну війну. До речі, загальний стаж його служби в армії складає 25 років. Довелося дідусеві брати участь у військових подіях 1956 року в Угорщині, служив він і в групі радянських військ у Німеччині.
З фронтів не повернувся тато мого дідуся, тобто, мій прадідусь Данило Іванович Прищепа. Загинув він на білоруській землі, йому було лише 33 роки.
А ще у дідуся був дядько Степан Кузьмович. Коли він пішов на війну, то вдома у нього залишилися дружина Василина та синочок. Брат Василини пішов у партизани, тому фашисти спалили Василину, її сина і батька у хліві. Сам дядько Степан загинув на війні…
На 9 травня в селі, біля обеліску, збереться мало ветеранів Великої Вітчизняної. Швидко плинуть літа, а з ними відходять у Вічність герої, що врятували світ.
