Саме так передусім охарактеризувала б заслуженого журналіста України, власного кореспондента парламентського видання «Голос України», історика-дослідника Сергія Павленка. Він водночас, образно кажучи, ніби проживає кілька життів: співпрацює з виданням Верховної Ради України і творить часопис «Сіверянський літопис», пише книги про знакові історичні постаті. Дбайливо, заповзято і з любов’ю оберігає батьківське обійстя. Дитячі та юнацькі літа Сергія Олеговича спливли у мальовничій Дягові. Книгу про село він написав у співавторстві з братом Олегом.
Магія отчого дому
Колеги з «Голосу України» подекуди дорікають Сергієві Павленку, що він «зловживає газетними шпальтами» – постійно пише про рідне село, успіхи, здобутки й проблеми його мешканців. Оспівування дягівчан – не службовий обов’язок, а прояв любові до населеного пункту.
Спершу я теж думала, що Сергій Олегович – стовідсотково городянин, і городи-садки-ягідки його аніскілечки не цікавлять. Отож з подивом слухала його розповідь про чудовий квітник, виплеканий дружиною Оленою на батьківському обійсті в Дягові, про кущі смородини-малини, висаджені власноруч журналістом, про нові сорти культур. А ще про дерев’яний віз на подвір’ї – як спогад про школярські підробітки у рільничій бригаді під час канікул (навіть радіоприймач тоді собі купив).
– Село донині живе в мені, хвилює й бентежить душу, – зізнається Сергій Павленко. – Сам від себе не чекав потягу до землі, до городництва. Чекаємо з дружиною вихідних і поспішаємо до Дягови, аби відпочити від асфальту, подихати п’янким повітрям і зачерпнути натхнення з чистої криниці споминів.
Любов’ю до малої батьківщини сповнена й книга «Дягова: від минулого до сьогодення», присвячена батькам. Торік побачила світ об’ємна праця «Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини», де є чимало відомостей і про Дягову та її куточки: урочища, поля, долини, річечку… Автор висловлює щиру вдячність колишньому трактористу Павлу Шамруку за допомогу, адже його пам’ять зберегла давні назви.
Разом із дружиною, Оленою Ткаченко, вони об’їздили всю область, збираючи по краплині матеріал (до речі, саме їй присвячено видання). І тепер допитливий читач відкриває світ загадкових назв географічних об’єктів і «суб’єктів рельєфу населених пунктів» нашого краю.
Журналістську іскру запалила районка
Як і улюблений письменник Григір Тютюнник, школярем Сергій Павленко мріяв стати космонавтом. Коли б не розкрутили його якось на центрифузі до непритомності, можливо, й спробував би злетіти в небо. Учнівська стіннівка й дописи до Менської районної газети «Колгоспна правда» (нинішнє «Наше слово») відволікли від реальної космонавтики, спокусивши «польотом творчості».
– Надсилав до редакції замітки під псевдонімом Степан Правда, – з гумором розповідає співрозмовник. – Пам’ятаю, як батько дивувався, що ж то за «правдолюб» появився у Дягові, котрий так сміливо пише. Я ж, боячись заборони, не наважувався зізнатися та творив далі.
Син орденоносця, голови місцевого колгоспу ім. Куйбишева Олега Васильовича та вчительки біології, відмінника освіти Галини Степанівни Павленків все ж побоїться творчого конкурсу на факультеті журналістики й стане студентом філологічного факультету Київського державного університету. Трохи вчителюватиме у Горностайполі на Київщині (село, всіяне тепер «мирним атомом»), кілька місяців навіть погартується в райкомі комсомолу. Та «інфікування» журналістикою не минеться: працюватиме на різних посадах у газетах: чорнобильській «Прапор Перемоги», в Катеринополі на Черкащині, заступником редактора Бобровицької районки. Очолюватиме обласну молодіжну газету «Комсомольський гарт», і за його редакторства (1987 – 1991 роки) «молодіжка» буде найтиражнішим, найчитабельнішим і найсміливішим періодичним виданням Придесення. Статті читали й обговорювали на вулиці, в чергах, вдома, у владних кабінетах…
До слова, газета була рупором «ковбасної революції». Автор цих рядків теж мала честь працювати у ті часи в «Комсомольському гарті» (згодом – «Гарті»).
З 1994 року Сергій Олегович очолює редакцію заснованого ним «Сіверянського літопису» (нині – шеф-редактор). Вже вийшло 107 номерів. Журнал передплачують провідні бібліотеки світу.
«У полоні» гетьмана
До редакції «Комсомольського гарту» Сергій Павленко приїхав із валізою рукописів – оповідання, повісті, новели, етюди, драми… Але за щоденними відповідальними редакторськими клопотами жодного разу не спромігся навіть заглянути і бодай щось надрукувати. З висоти дня сьогоднішнього лауреат престижних премій – імені Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського, міжнародних ім. Василя Стуса й Івана Мазепи – вважає написане колись надуманим і маловартісним.
– Я не письменник, а історик-дослідник, – наголошує Сергій Павленко. – Художніх творів не пишу. «Гарт» дав мені дослідницьке начало.
Понад десятиліття знаменитому землякові не дає спокійно жити… гетьман Іван Мазепа. Визначна непересічна історична постать Української держави полонила серце й розум.
Відзнака Президента України Хрест Івана Мазепи, титули «мазепознавець, дослідник Гетьманщини» – результат копіткої багаторічної праці. У творчому доробку Сергія Олеговича книги-дослідження «Загибель Батурина 2 листопада 1708», «Міф про Мазепу», «Іван Мазепа», «Оточення гетьмана Мазепи», «Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники», «Іван Мазепа як будівничий української культури», «Восстание мазепинцев: мифы и реалии», «Кохання гетьмана Мазепи», «Зображення гетьмана Мазепи»…
Видрукував він і серію історичних нарисів про козацьких полковників, старшин доби Мазепи. Упорядкував два томи – «Доба гетьмана Івана Мазепи в документах» та «Військові компанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах».
– Для себе і читачів відкрив гетьмана як справжнього патріота України, спростував десятки міфів, безліч нісенітниць про нього, які фігурують у літературі. Я і зараз, мов на фронті за цю особистість, і в перших рядах. Рядовий, так би мовити, але – бойовий, – з гордістю наголошує Сергій Павленко. – Мені як журналісту, історику власні відкриття тішать душу, наповнюють життя сенсом.
Його перу також належать книги «Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді» та «Опозиція на Чернігівщині: 1944 – 1990 рр.».
Наступного року Сергій Павленко святкуватиме ювілей: 60-ліття від дня народження. Отож готує подарунок: працює над новим виданням про шведські могили й криниці на півночі України. Тепер його уяву бентежить образ короля Карла ХІІ. Дягівські сусіди при зустрічі зацікавлено перепитують: «Ну, як там твій Карл?». І він залюбки розповідає про розвідки-знахідки.
Село гордиться журналістом-дослідником, а він уболіває за його долю: передав гроші на утримання пожежної машини, на церковні дзвони, написав нові матеріали для «Голосу України»…
