У районній дитячій бібліотеці демонструється виставка виробів з соломки «Солом’яні історії» Олени та Владислава Вербицьких з Жовтневого. Історія перша. Через терни до зірок Олена Вербицька закінчила Чернігівський педагогічний університет, набула спеціальності «вчитель трудового навчання». Але з працевлаштуванням у рідному селі, як це часто буває, не дуже везло: годин за фахом не одержала, довелося йти керівником гуртка «Інкрустація соломкою», що працював від районної станції юних техніків при Жовтневій школі. Олена лише приблизно уявляла, що це таке. Ледь не плакала спочатку, здавалося, що нічого не вийде. Але ж працювати треба – довелося вчитися. Добрим словом згадує Катерину Іллівну Панфілову – колишнього методиста СЮТ, яка допомогла повірити в себе. Почала Олена з походів і поїздок по читальних залах, по книжкових магазинах і лотках у Мені, Чернігові. По крихточках збирала, вивчала, пробувала робити все, що зв’язане з «солом’яним» мистецтвом. І – вийшло! Історія друга. У пошуках досконалості Уже згодом, вивчивши методи роботи з соломкою, зрозуміла: те, чим вона займається зі своїми гуртківцями, є не інкрустація, а аплікація. Коли народився Владик, на три роки про соломку довелося забути – ростила сина. А повернувшись на роботу, частенько брала його з собою на заняття гуртка. Вдома малий також бачив, як мама відбілювала і прасувала сухі стебла злаків, як майструвала зразки виробів для учнів. Владик не лише придивлявся, а й з дитячою настирливістю пробував повторити те, що робила мама. Через деякий час Олена помітила: в сина, зважаючи на його вік, виходять гарні речі. Ставши школярем, Владислав уже законно «прописався» в маминому гуртку, який перейменували на «Аплікація соломкою». З року в рік майстерність Олени також вдосконалювалась. Не помітила, коли робота стала святом для душі, коли в диво-картини почали переливатися часточки її настрою, її світобачення, розуміння краси. З доступністю інтернету прийшли й набагато ширші можливості для гурткової роботи: віртуально можна було побувати на майстер-класах відомих майстрів, ознайомитися з новими методами і зразками виробів. Історія третя. Секрет успіху З 2007 року Олена Анатоліївна Вербицька не лише керівник гуртка районної станції юних техніків, а й методист цього закладу. Тобто, контроль за ходом навчально-виховного процесу, підготовка до атестації СЮТ, організація семінарів і багато чого іншого є її безпосередніми посадовими обов’язками. Виставка в районній дитячій бібліотеці також своєрідна данина посаді: вчиш інших – покажи, що вмієш сама. В «Солом’яних історіях» вона розповіла, чим живе її душа і душа її сина. Є ще й третій співавтор усіх солом’яних робіт – чоловік і батько Дмитро Вербицький. – Без допомоги чоловіка наш гурток не працював би, – щасливо усміхається Олена. – Я вже знаю, скільки соломки треба для наших занять на рік (та, що після комбайна, – не годиться), тож замовляю йому, скільки посіяти жита, пшениці, інших злаків. У Дмитра на полі є спеціально для нас відведена ділянка. Потім разом з ним і сином жнемо посіяне, в’яжемо у снопи, привозимо додому. І питання найголовнішого матеріалу для виробів гуртківців і для наших з Владиком вирішено!