Дві години в ході «круглого столу» за актуальною темою «Як протидіяти інформаційній агресії. Ролі ЗМІ та НДО в інформаційній війні» столичні медіаексперти, чернігівські журналісти, політтехнологи і політологи, громадські активісти, представники органів державної влади та місцевого самоврядування дискутували – сперечалися про пошуки механізмів протидії інформаційним атакам та ворожій пропаганді.

Три десятиліття серед реліквій зберігаю урочисту клятву випускників-журналістів Київського державного (нині вже національного) університету ім. Тараса Шевченка. Є в цьому документі слова як керівництво до дії на всі часи: «Ми, випускники факультету журналістики, ювілейного 1984 року, усвідомлюємо всю повноту відповідальності, яку покладає на нас високе звання журналіста».

Можливо, когось із колег і подивую. Та саме ця «повнота відповідальності» допомагала й змушувала зважувати кожне слово й усвідомлювати вплив на читача протягом усіх років журналістської праці.

Професійні етичні стандарти – річ важлива. Особливо в доленосні, неспокійні та тривожні часи, коли написане й сказане може пробудити в аудиторії почуття любові чи ненависті, захистити національний інформаційний простір.

За словами медіаексперта, директора проектів Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світлани Єременко, лише 30% українських журналістів дотримуються стандартів професійної етики, забуваючи, що слово – зброя.

Ретельна перевірка інформації і даних, професійна пильність, пропаганда як брехня, збалансованість оцінок і думок, об’єктивна аналітика суспільних процесів, громадянська позиція представників ЗМІ, інформаційні оборона і наступ, «пастка для споживачів інформації» …- все стало предметом дискусії.

Голова Асоціації регіональних ЗМІ Олександр Назаренко та політолог Юрій Паперний зосередили увагу учасників «круглого столу» на особливостях роботи журналістів в прикордонних регіонах, методах протидії інформаційній агресії.

Донедавна всі ми жили й працювали, мислили й творили в мирних умовах (та й донині ще сповна не усвідомили, що Україна в стані неоголошеної війни з «братньою» державою). Писали для мирного часу й про мирні події. Отож, як наголошував журналіст Василь Чепурний, повинні не тільки відбивати інформаційні атаки, але й активно наступати, пробуджуючи й формуючи в читача, глядача й слухача почуття патріотизму.

Ведення нелінійної війни, на думку, столичного медіа-аналітика Отара Довженка, – завдання непросте, але вкрай важливе. Бо, слово – зброя. І як писав поет-патріот Володимир Сосюра:

«Воно влуча як куля,

Це зброя золота.

Коли у нім ненависть

З любові вироста».

Головне, за словами директора Агенції інформаційних комунікацій «Соціалізм» Станіслава Глушака, не озвучити військову таємницю.

Любімо й боронімо свою Україну, і вічні ми будемо з нею. Журналіст і громадянин мають поєднатися в кожному слові, в кожному нашому матеріалі, сюжеті й передачі.