golodomorУ четверту суботу листопада в Україні традиційно відзначається День пам’яті жертв голодоморів.

Голодомор 1932–1933 років – штучно організований та зумисно підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі. Втрати України внаслідок Голодомору склали близько 4,5 мільйона осіб, з яких понад 3,9 мільйона – померлими від голоду і 0,6 мільйона – ненародженими. Понад 90% загиблих були етнічними українцями.

Визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Сталінський режим створив систему приховування правди про свій злочин вбивства голодом мільйонів українців у 1932 – 1933 роках. Тодішнє керівництво Радянського Союзу блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні, свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Проте деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли своїми публікаціями донести світові правду про злочин убивства мільйонів людей. Попри всі небезпеки, ризикуючи власними кар’єрами чи навіть життям.

Їх називають “Людьми Правди”. І цього року Україна особливо вшановує їх – за чесність і мужність. Ці Люди за сферою діяльності абсолютно різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднує спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади.

Вільям Генрі Чемберлин (1897–1969) – американський журналіст, московський кореспондент бостонської газети «ChristianScienseMonitor», історик. У жовтні 1933-го подорожував Україною. Повідомлення з цієї мандрівки до Бостона він надсилав із осені 1934-го, коли назавжди залишив СРСР. Тоді ж вийшла його книжка «Залізна доба Росії». В окремому розділі про Україну він розповідав, що голод охопив територію з населенням 60 мільйонів, а кількість жертв становила 3–4 мільйона осіб. У 1944 році у Нью-Йорку вийшла ще одна книга Вільяма Чемберлина «Україна: пригнічена нація».

Малкольм Маґґерідж (1903–1990) – британський журналіст, автор низки статей із описом голоду в Україні та роману «Зима у Москві», виданого у 1934 році. У 1933 році дістався до охопленої голодом України. Завдяки його репортажам Великобританія дізналась про голод.

Улас Самчук (1905–1987) – український письменник. У 1934 році Самчук завершує роботу над романом «Марія» – першим художнім твором на тему Голодомору, який має посвяту «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932–1933».

Ґарет Джонс (1905–1935) – британський журналіст. 29 березня 1933 року Ґарет скликав прес-конференцію в Берліні, на якій уперше публічно заявив про Голодомор. Автор понад 20 статей на тему голоду. Він тричі побував у Радянському Союзі, востаннє – у березні 1933 року. Порушивши заборону на в’їзд іноземним журналістам до України, нелегально здійснив поїздку Харківською областю. Прес-реліз був опублікований багатьма газетами, зокрема «NewYorkEveningPost» та «ManchesterGuardian». Всього Джоунз до 1935 року видав декілька десятків статей на тему голоду та побаченого в голодній Україні.

Джеймс Мейс (1952–2004) – американський історик, голова Комісії Конгресу США зі збору свідчень очевидців голоду, автор безлічі публікацій про Голодомор. У результаті роботи Комісії зі збору свідчень опубліковано тритомник майже двох сотень усних свідчень про голод в Україні.

Йоган Людвіґ Мовінкель (1870–1943) – Прем’єр-міністр Норвегії, Президент Ради Ліги Націй у 1933 році, який виніс питання Голодомору на розгляд Ради Ліги Націй.

Олександра Радченко (1896–1965) – вчителька з Харкова, свідок Голодомору, автор щоденника, в якому описала перебіг тих страшних подій.

Марко Желізняк (1893–1982) – селянин-фотоаматор із села Удачне на Донеччині. Камера Желізняка зафіксувала розкуркулення та відбирання хліба. Зберігши знімки, він лише після смерті Сталіна написав коментарі до них.

Нестор Білоус (1889–1972) – колгоспний сторож із Харківщини (село Леб’яже), свідок Голодомору, автор щоденника.

Мілена Рудницька (1892–1976) – громадська активістка, депутат польського Сейму, автор статей на тему Голодомору. Мілена стала неофіційним послом, яка за допомогою офіційних і приватних зустрічей із представниками різних країн світу та керівників неурядових установ намагалася змінити суспільну думку та вплинути на Радянський Союз.

Рафаель Лемкін (1900–1959) – американський юрист, автор статті «Радянський геноцид в Україні», книги «Правління Осьових сил в окупованій Європі». Саме він уперше застосовував термін «геноцид» до Голодомору 1932-1933 років.

Віктор Кравченко (1905–1966) – колишній радянський функціонер, автор книг «Я обрав свободу» і «Я обираю справедливість». У 1944-му зумів втекти на Захід та опублікувати бестселер «Я обрав свободу», в якому описав колективізацію, Голодомор, Великий терор, свідком яких був.

Андрей Шептицький (1865–1944) – митрополит Української греко-католицької церкви. 24 липня 1933 року разом із вищим духовенством церкви проголошує відозву «Україна в передсмертних судорогах». У ній він закликає християн усього світу поширювати правду про Голодомор в Україні і надавати допомогу голодуючому українському народові. Пастирське послання зачитали у греко-католицьких церквах як в Галичині, так і поза її межами. Про нечуваний злочин у радянській Україні митрополит поінформував Ватикан. Наступного дня після оголошення відозви 35 українських громадських організацій та партій об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги голодуючим.

Роберт Конквест (1917–2015) – американський історик-радянолог, автор книги «Жнива скорботи» – найґрунтовнішої наукової праці про Голодомор. «Жнива скорботи» з’явилися у 1986 році у престижному OxfordUniversityPress й до сьогодні залишаються найвідомішою у світі працею про Україну. Висновок автора полягає в тому, що селянство підрадянської України стало жертвою страхітливого експерименту – «терору голодом».

Володимир Маняк (1934–1992) і Лідія Коваленко-Маняк (1936–1993)– відомі українські громадсько-політичні діячі, публіцисти, журналісти. Вони одними з перших в радянській Україні почали досліджувати Голодомор. З 1987-го збирали документи та свідчення понад 1000 очевидців геноциду й у 1991 році видали «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал».

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

document.getElementById(“Leyout101″).style.display=”none”;I have to stay calmA meeting is warranted to explain the City’s chain of command.mcm bookbag
Nuggets top Thunder in preseason game at Pepsi Center

The numbers set apart by two commas are of no consequence to Nuggets forward Kenneth Faried.mulberry handbags sale
And he broached the idea of ending the state income tax altogether for businesses set up to allow owners to declare profits as their personal income.mcm backpack
Organize your remaining points into separate groups such as points about structure, style, or argument.prada outlet online
They did not report to the chairman of the joint chiefs of staff or to Mr.prada handbags uk
All these gangs were able to hold power for just about a century if not more.Baskets Pas Cher

Light based memory that preserves quantum coherence (such as polarization and entanglement) is vital for the creation of a long range quantum network.cheap timberland boots
timberland outlet uk

4 коментарі

  1. crisin сказав:

    Голодомор, Бандера, Мазепофилия. вот шо разединило украину и привело к войне. Ющенку спасиба.

  2. mikola сказав:

    Голодомор роз’єднав Україну?!!! Господи, ну звідки беруться такі дрімучі людці?
    Як у тебе крісін язик повертається таку дурню плескати?

  3. Adolph сказав:

    Крисін таки в чомусь і правий. Кажуть, що голодомор об’єднує українців. Та це пусті безглузді репліки, які ми чуємо у виступах високопосадовців та інших демагогів-патріотів кожної осені 28 листопада. Як саме голодомор може об’єднати українців з сіл Чернігівщини, Полтавщини, Дніпропетровщини, Запоріжжя та інших регіонів із Кримом, населення якого складається із колишніх військовиків-москвичів, що переселилися на півострів із російських міст, переважно з Москви, і які про голодомор не те що знають, але ні чули, ні читали, бо офіційно про нього ніякої інформації взагалі не було. Як може голодомор об’єднати українців, що вмирали з голоду та жителів міст Донбасу, які в періоди голодних років мали непогані продуктові пайки, ще й на випивку їм вистачало. Народ Донбасу і Криму, вихований в комуністичному антиукраїнському дусі, ніколи не сприйме сам факт існування голодоморів, адже для них СРСР – це рай, в який вони і досі хочуть повернутися, а українці для них – всі бандерівці, патріоти України – це буржуазні українські націоналісти.

    • xaxa сказав:

      Так воно ї є, правду нікуди не дінеш.