Саме з виходом в Мені на політичну арену Гайдукевича з Примаковим почався розвиток вкрай негативних тенденцій.

Мову веду про розвиток вождистської системи управління замість народовладдя. Ця система, замість розвитку суспільно-політичної культури спільноти, орієнтується на встановлення над спільнотою керівного клану, котрому спільнота має сліпо довіряти. І найлютішим ворогом вождистської системи є незалежний журналіст, котрий доносить до людей незалежну від вождів інформацію. Цілком закономірно виникає бажання знищити незалежне висвітлення.

Найперше, в хід пускається брехня, мовляв, журналіст насправді не журналіст. Ось приклад:

Але цим займаються не тільки Гайдукевич з Примаковим, а й ті, хто до них приєднався чи потрапив в коло їх впливу. Приміром, радикал Василь Леоненко:

Ну а далі все розвивається типово, починаються перешкоджання журналістській діяльності і напади на журналіста:

Звісно був суд, звісно, Олег Гаркун каявся. Але чи щиро? І головне, чи змінилося щось від того в Мені?

Ні. Втім, спочатку переглянемо як Олег Петрович почував себе в судовому засіданні:

Слід сказати, що Олег Петрович дуже легко відбувся, цілком міг потрапити під кримінальну відповідальність по ст. 171 чи  345-1 КК України.

Чи варто було це обнародувати? Ні, такого в планах не було. Зрозумів, розкаявся, от і добре.

Але те, що сіють в Мені Гайдукевич з Примаковим не всихає, а навпаки, проростає то там, то там. Ось відзняв продовольчий ярмарок на котрому меняни, окрім незначного числа, поводили себе гідно і поважно. А незначне число людей поводили себе як нецивілізовані дикуни.

До речі, автор не зустрічав нікого, хто б себе ототожнював з Шариковим, всі бачать себе професорами Преображенськими. І коли автор показує реальність, то це викликає не найприязніші емоції в тих, хто потрапив в об’єктив.

Ну а далі на сторінках одного видання в соціальній мережі з’явився ось такий от коментар:

Он воно як, камера у всьому винна! І все рівно не публікував би цей матеріал. Але своє захоплення такою позицією, шляхом схвального натискання на сердечко, висловили дві Наталки: Примакова й Іванько. Можливо однофамільці, але навіть в такому випадку це показово. Так от, Наталка Іванько є дочкою Олега Гаркуна і одночасно власницею того свинарника що по дорозі на Остреч, котрий належав Гайдукевичу до того, як його звинуватили в отриманні хабара. І на котрому нині працює Гайдукевич охоронцем.

Ось тепер давайте й подумаємо, шановні меняни, звідки в нашому славному місті береться й поширюється дикунська антикультура? І чи це те, що нам потрібно? І яке майбутнє нас чекає, якщо ми цю антикультуру підтримаємо?

Коментарі закриті.