Його можна слухати годинами: Андрій Кондратій, хоча вже і на пенсії, розкаже такі життєві історії, що вигаданим детективам до них далеко. І не дивно, адже 13 років віддано карному розшуку. А для розкриття тяжких злочинів та затримання злочинців довелося побувати у багатьох республіках колишнього СРСР.
Із афганців в опери
Народився Андрій Миколайович у Мені, а жив у Максаках. Звідти і до армії пішов. Служити випало в прикордонних військах.
У той час якраз був розпал війни в Афганістані, не оминула вона і Андрія. З 1982-го по 84-ий виконував, як тоді говорили, інтернаціональний обов’язок. Та не дуже любить згадувати ту війну.
– Кого буду пам’ятати, доки й житиму, так це своїх командирів, – каже Андрій Миколайович. – Не гналися вони ні за зірочками на погони, ні за орденами. Вважали за головне, щоб ми із Афгану живими повернулися.
А після служби, як і мріяв із дитинства, пішов у правоохоронці. Закінчив Львівську школу міліції і чотири роки працював оперуповноваженим Ічнянського райвідділу.
Москва – Баку – Мена
Саме в Ічні молодий опер отримав свою першу нагороду – нагрудний знак «За відмінну службу в МВС». У 1987 році удвох із дільничним розкрили вбивство у одному із сіл Ічнянщини.
– Довелося і світу побачити, – згадує Андрій Кондратій. – У 1985 – 86 роках охороняв громадський порядок у Москві під час проведення Всесвітнього фестивалю молоді і студентів. У 1990 році (коли вже перейшов до Менського райвідділу) у складі слідчо-оперативної групи МВС СРСР працював у Баку. Тоді там відбувалися заворушення на національному ґрунті. Жахливі, криваві події.
А ще ж були відрядження, пов’язані із розкриттям злочинів, до Росії, Білорусії, країн Прибалтики, майже по всій Україні.
«Привіт, Вітьок!»
Та найбільше пригод трапилося саме на Менщині.
– Згадується неординарний випадок у нашому райцентрі, – розповідає ветеран ОВС. – На вулиці Зої Космодем’янської знайшли незнайомого чоловіка із ножовим пораненням. Потерпілий втратив багато крові і перед тим, як знепритомніти, встиг назвати лише ім’я винуватця та поїзд, на якому той планує виїхати з нашого міста.
Оперативники глянули на годинник, відправлення за кілька хвилин. Міліцейський УАЗ рвонув на залізничний вокзал.
– Уже на ходу встигли з Василем Вороною вскочити у останній вагон, – продовжує співрозмовник. – Їдемо потягом. А кого шукати? Прикмет злочинця не знаємо. Тут немов підсвідомість спрацювала. Зустріли у одному із вагонів хлопця років 27 на вигляд. Я йому: «Привіт, Вітьок!» Він вітається. «А чому, – кажу, – у Мені не попрощався?». «Із ким не попрощався? – той цікавиться». «А з карним розшуком», – відповідаю. Та й застібнули на ньому наручники.
Поки до Макошине доїхали, вже й злочин було розкрито. У затриманого, окрім ножа-фінки, ще й цілу валізу макової соломки знайшли.
Люди і нагороди
Цікавих і жахливих кримінальних історій, розкритих Андрієм Миколайовичем, десятки.
Як віхи роботи оперативника: подяка міністра МВС СРСР, медалі «За службу на кордоні», «За сумлінну службу», «Захисник Вітчизни» та інші.
– А ще пощастило мені служити зі справжніми фахівцями своєї справи, – говорить чоловік. – Дільничний з Березни Петро Корж, оперативники Григорій Передерій, Вадим Курдюк, Олександр Сокол, Валера Петрунько. А кінолог Олександр Кушніренко, що до будь-якого службового пса міг підхід знайти, чого тільки вартий. Орли, а не хлопці!
