Найціннішим даром, котрий людина отримала від Бога, є здатність до розумової діяльності. Втім, те саме отримала і дарвіністська мавпа від природи. От тільки розпоряджаються дарованим створені Богом люди і нащадки мавп по різному.

З допомогою розуму люди роблять все для того, щоб розвинути себе до рівня Божої досконалості, інтуїтивно шукають істину, критично аналізуючи, обговорюють знайдене, відділяють зерно від полови та накопичують в культурі, з допомогою котрої і роблять своє життя все кращим як в духовному, так і в матеріальному плані.

Щодо нащадків мавп, то вони використовують отриману здатність до розумової діяльності виключно на задоволення своєї тваринної суті, жодним чином не обтяжуючи себе турботою про розвиток, про творення культури і досконалого світу. Але де ж взяти цим бідолахам ті матеріальні блага, створити котрі вони самі не спроможні? Залишається тільки одне: чекати, доки творці створять блага, а потім їх відняти та використати собі на потіху. А що робити з творцями? Звісно ж, примусити працювати на себе, а тих, котрі не бажають, знищити масовими репресіями, розкуркулюваннями, голодоморами та війнами.

Звісно, свято паразитизму триває не вічно, прилавки магазинів спустошуються, природні ресурси закінчуються, кредити на закупівлю іноземного перестають давати, злобні сусіди війною нападають, щоб поживитися. Далі – або загибель, або тимчасове розумове просвітління і вимушена передача влади творцям для того, щоб вони створили хоч якісь блага, котрі потім можна буде відняти і поділити.

Люди недосконалі, дуже недосконалі. Такого дару як здатність до розумової діяльності їм мало б вистачити з лихвою для всього мислимого й немислимого, звісно, якщо його використовувати належним чином. На жаль, люди схильні “залипати” в бездумному існуванні – чи то в єгипетському рабстві, чи то в радянсько-пострадянському. Два тисячоліття тому Бог не витримав і відправив людям свого Сина з тією мудрістю, котру мали б відкрити та зробити нормою свого життя люди.

Розіп’яли.

Втім, посіяна Сином Бога мудрість проросла в ряді країн і забезпечує їх народам досить стабільне вдосконалення свого життя. Щодо ж України, в тому числі й Менського району, то в нас використання розуму для внормування свого життя ще тільки зароджується. Більше того, намагання осмислити реалії та знайти шляхи їх покращення, започаткувати суспільне обговорення для використання колективного розуму часто натикаються на жорсткий спротив.

Чому? Адже очевидно, що шлях бездумності це шлях до безкінечних трагедій і загибелі! Так, але очевидно й інше, для тих, хто не здатен розвивати суспільний розум і загальне благо, далекоглядна розумова діяльність означає витіснення з категорії владних очільників в категорію суспільно непотрібних демагогів. Для них це страшна трагедія, заради того, щоб паразитувати над народом вони використовують все: брехню, лестощі, пустопорожні обіцянки, знищення розумних і творців, все. Для них сприятливим середовищем є середовище бездумності, суспільно-політичної неосвіченості, правового нігілізму, тому що тільки в такому середовищі вони здатні панувати.

А що потрібно для того, щоб суспільство почало розвиватися? Потрібне відповідне, сприятливе розвитку середовище. Здавалося б, створити його дуже просто, науковці філософи розробляють придатні для розвитку норми суспільних взаємовідношень, освітяни їх поширюють в суспільстві і загальне, щоденне й щорічне покращення життя стає нормою для спільноти.

Натомість, це не відбувається. Люди вміють садити картоплю з розрахунку на те, що з часом посаджене примножиться. Але люди, в усякому випадку в Україні, ще не вміють створювати такі норми суспільних взаємовідношень, котрі через певний час здатні приносити загалу благодатні плоди добробуту.

Якщо наука й освіта не працюють, то хто здатен створити світоглядне середовище розвитку? Два тисячоліття тому це завдання почала вирішувати релігія, християнство. Тисячоліття тому воно прийшло на землю України. Звісно, релігія має багато різних аспектів, але, в даному випадку, найважливішим є саме культурний. Не вбий, не вкради, не сотвори собі кумира, це все норми тих суспільних правовідносин, котрі і утворюють середовище розвитку.

Мабуть, жили б ми сьогодні як всі успішні народи якби не трагедія столітньої давнини коли спочатку на землях північного сусіда, а потім і на наших запанувала антикультура: вбий, відніми, вкради, візьми хабара, сотвори кумира, збреши, поділи і посвари.

Що можна отримати в такому середовищі? Тільки трагедії. Власне, ми їх і закладаємо собі на майбутнє. А потім чомусь дивуємося катастрофічному погіршенню життя.

Попереду зміна радянсько-пострадянських, непридатних для життя цінностей на цінності християнські, на ті, котрі наш народ почав опановувати тисячоліття тому. А потім величезна робота по творенню правової країни розумних і рівних громадян, без поділу не “ведущих” і “ведомих”. Звісно, це дуже не подобатиметься тим, хто штучним шляхом боротиметься за можливість тих, хто є “нічим”, стати “всім”, стати начальниками над народом.

Попереду чітке визначення критеріїв, за котрими варто оцінювати наше суспільне життя. І його оцінка на відповідність цим критеріям. В тому числі й програм та діяльності основних кандидатів на посаду голови об’єднаної громади. Але це вже тема наступного допису.

Христос Воскрес!

Напишіть відгук