Родина з Донецька хоче налагодити нове життя в Мені
Увечері вся родина юрмиться навколо невеличкого столика: школярі вчать домашні завдання, малеча малює.
Жителька Донецька Ірина Яніна разом зі своїми п’ятьма дітьми нині мешкає у санаторії «Остреч». Жінка щиро вдячна за притулок та піклування, за увагу й небайдужість менян. Однак вона мріє, аби їй пощастило знайти у нашому місті повноцінне житло, бо на охоплену війною батьківщину повертатися не хоче.

Там, у рідному Донецьку, лишився будинок, усе нажите роками майно. Але життя дітей – найцінніший скарб, тож родина на початку червня мусила виїхати.

– Спочатку жили у Бердянську, винайняли будинок, – розповідає жінка. – Гроші тоді ще мали, бо ми завжди заощаджували, аби влітку оздоровити дітей. Думали, якось перечекаємо, поки у Донецьку ситуація стабілізується і повернемося додому. Але згодом стало зрозуміло, що починається справжня війна, потрібно тікати. Невідомо куди і з п’ятьма дітьми, меншому з яких усього чотири рочки. Я почала звертатися до усіляких фондів, до волонтерів. Нас пообіцяли вивезти у безпечний регіон. Але за однієї умови: виїжджати потрібно лише з Донецька. Отак довелося тягти дітей туди, де вже йшли обстріли. Натерпілися…

З вересня Ірина Яніна та її малеча – на Менщині. Санаторій їм дуже подобається, про них тут піклуються, годують, волонтери допомагають одягом та іншими необхідними речами. Живе родина у блоці з двох кімнат, де є санвузол з гарячою водою. Навіть пральня у санаторії діє, що дуже полегшує ситуацію багатодітної матері.

Чоловік Ірини, за її словами, працює у Києві, інколи навідується. Тож мусить жінка сама дбати, аби діти повноцінно навчалися та розвивалися. Вікторія, Іса­ак та Меланія – учні районної гімназії, Самуїл та Ліза відвідують садочок «Сонечко». Навіть до музичної школи двох діточок вдалося влаштувати.

– Як малозабезпечена родина ми отримували державну допомогу. Ось нині мусимо економити, бо закінчуються гроші за серпень. Вересневі кошти десь закрутилися у воєнному лихолітті, а вже від жовтня маємо отримувати гроші тут, у Мені. Дуже сподіваюся, що вдасться налагодити нове життя у вашому місті.

Жінка каже, що наші люди – напрочуд доброзичливі, чуйні. Дуже сподобалась їй Мена. Отож Ірина мріє знайти тут повноцінне житло з газовим опаленням та водогоном, аби не доводилося щодня двічі долати відстань від Остречу до школи й садочка і назад. Вранці дітей везе шкільний автобус, він же й забирає школярів після уроків. А як бути з дошкільнятами? Доводиться щодня шукати транспорт, аби було чим довезти малих додому, забрати старшеньких після занять у музичній школі.

– У нас у санаторії в кожній кімнаті три ліжка, розвернутися ніде, – каже Ірина. – Коли вранці усіх збираю, мушу по черзі виставляти їх у коридор, бо не поміщаємося. Звісно, за безкоштовне житло та харчування ми, переселенці, дуже вдячні, але хочеться жити у більш нормальних умовах, а не у гуртожитку. Дуже сподіваюся, що хтось із менян зможе нам допомогти – мрію винайняти будинок. З оплатою проблем не буде, наша родина згодна і ремонт власним коштом зробити. Мій номер мобільного (099) 472-97-32. Ми – люди віруючі, тож сподіваємося на Господа і віримо, що усе у нас налагодиться.

Коментарі закриті.