Минулої неділі Микола Костянтинович та Галина Василівна у колі родини і найближчих друзів відзначили діамантове весілля.

Досі кохає

Про цю пару потрібно не статті, а цілі книги. Він закохався у неї з першого погляду ще у дитинстві й добивався довгі роки, аби вона нарешті стала його дружиною. Вивчився, став льотчиком-офіцером. Пішов навчатися до Київського університету імені Тараса Шевченка, став істориком, аби довести їй, коханій, що гідний її прихильності. І таки досяг свого!

Познайомилися у п’ятому класі, одинацятирічними, вчилися разом, а одружилися у 26. Прожили Дорошенки у парі 60 років. А він і досі пестить її та називає лагідними словами. І сам себе називає так:

Я – влюбльонний антропос. От божеволію від цієї жінки й досі, що поробиш! Кожного ранку розтираю їй спинку, роблю масаж – отак і виявляю свою любов нині. Дивлюся на фото на стіні, яка вона у мене красуня колись була, – і радію, що ми й досі разом. Бо ж непросто вона мені дісталася.

Поморочила голову

Микола Костянтинович розповідає, як колись у повоєнній Мені в 1947 році він побачив свою Галинку у міському парку – вона бігла до піонерклубу. Побачив – і мало не зомлів, бо так йому сподобалася юна красуня. Згодом вони навчалися в одному класі.

Він ходив коло її двору, визирав її. Але взаємністю дівчина не відповідала. Бо була зі знаної у Мені родини: батько її, Василь Скепський, свого часу будував і відкривав нинішню школу ім. Т.Г. Шевченка, був її першим директором. Дівчина була забезпечена, дуже розумна, пішла вчитися до Київського університету імені Тараса Шевченка на радіофізичний факультет. І вважала Миколу нерівнею собі. Тим більше, був він із небагатої родини, ріс без батька, із мамою-інвалідом. Отож узяв собі за мету добитися прихильності неприступної красуні, довести, що гідний її.

Для початку після сьомого класу Микола пішов навчатися до Гомельського залізничного технікуму. На четвертому курсі перейшов у Гомельську філію Могильовського аероклубу, пройшов курси мінерів, мотоциклістів, радистів, снайперів – учився, бо хотів вибитися в люди. Каже, 17 томів праць Леніна прочитав, так прагнув розуму набратися. Потім Оренбурзьке льотне училище закінчив, у якому вже згодом навчався перший космонавт планети Юрій Гагарін.

Став Микола Костянтинович льотчиком-офіцером, дослужився до звання майора. Приїжджав у відпустку до рідної Мени і все шукав очима свою кохану. А вона мріяла про кар’єру, про заміжжя не думала.

Підтримав у важку хвилину

Кавалерів у мене було! – згадує вже Галина Василівна. – І у Мені, і у Києві. Я заміж не спішила. Хотіла міцно стати на ноги. Вчилася, займалася дослідницькою роботою.

То як ви врешті побралися?

Виручив мене він здорово у важку хвилину, – пояснює Галина Василівна. – Я у Москву до родичів поїхала, а там у мене гроші всі украли. Що робити? Послала Миколі телеграму у Мурманськ (він тоді там льотчиком служив). Вислав мені аж 400 карбованців, тоді це чималі гроші були. Отоді я й зрозуміла, що з цим чоловіком буду міцно на ногах стояти усе життя.

А ще Дорошенки розповідають, як згодом Микола приїхав до Галини у Київ, привіз передачу, купив квитки на виставу до оперного театру. А вона все зубрила – складала свою чергову сесію. Так і не сходили тоді до театру…

Обоє вчителювали

А згодом нарешті побралися, весілля гучне було. Жили спочатку на Кузбасі, до Мени повернулися у 1958 році. Миколу Костянтиновича демобілізували, він пішов навчатися до того ж найпрестижнішого в Україні вишу, який свого часу закінчила і його кохана дружина.

Пізніше викладав у Чернігівському педінституті історію та право. А потім остаточно повернувся до Мени, трудився другим секретарем райкому комсомолу, викладачем історії та географії Данилівської та Жовтневої шкіл, працював у районо інспектором, давав уроки географії та історії у вечірній школі.

До речі, Галина Василівна також довгий час пропрацювала там викладачем фізики. Каже, у вечірній школі було зручно, бо встигала за день навести лад у домі, приділити увагу дітям, а вже потім бігла на роботу.

Вони багато чого досягли у житті. А головне – дали гарну освіту обом дітям. Донька пішла слідами батьків – закінчила мехмат Київського університету імені Тараса Шевченка, пропрацювала все життя у столиці, має там квартиру. Нині вже на пенсії, то живе з батьками, помагає їм. А син Сергій закінчив Київський політех, працює у ТОВ «Менський комунальник». Також живе з батьками.

Секрети кохання

Розпитую у Дорошенків, як їм вдалося так довго прожити у шлюбі. І не просто прожити поряд, а в коханні, взаємоповазі. Галина Василівна каже, що все життя поважала чоловіка і намагалася поступатися йому. А у Миколи Костянтиновича одна відповідь: «Я усе життя її безмежно кохаю».

Дорошенки – напрочуд гостинна родина, у їхній хаті завжди повно гостей. Галина Василівна у свої 86 і досі пече пироги, накриває столи. А які смачнючі фаршировані перці у неї виходять!

 

Мітки: ,

Коментарі закриті.