У житті більшості тих, кому сьогодні за 50, проводове радіо зай­має особливе місце. Невід’ємний атрибут кожної оселі навіть у найглухіших хуторах, воно було вікном у світ, несло духовність і знання всім, хто цього прагнув. Особливе значення радіо мало для сільських жителів, адже «під гімн» вставали і лягали спати, протягом дня дослухались, якою буде погода, з місцевих передач знали про новини в райцентрі та сусідніх населених пунктах.

Від розквіту до занепаду

Приймач на стіні прозивали «брехунцем», через постійну присутність в оселі звикали до нього, як до ознаки певної життєвої стабільності. А ще саме проводове радіо довгий час було найнадійнішим засобом оповіщення населення у разі надзвичайних ситуацій, бо функціонувало навіть в разі відключення електропостачання.

На початку 90-их років минулого століття в Україні існувало 19 млн. радіоточок. У 2006 році їх було вже 6 млн., в 2008 – 4,7 млн., наприкінці 2012 року – 1,973 млн.

Економічні негаразди цеглинка за цеглинкою руйнували фундамент проводового мовлення: припинилося виробниц­тво приймачів для населення, у підприємств електрозв’язку забракло коштів для придбання обладнання, ремонту і відновлення радіовузлів, опор і дротів.

«Допомогли» також енергетики: проводячи реконструкцію своїх ліній, опори яких одночасно використовувались і для проводового радіо, вони часто покращували забезпечення населеного пункту електроенергією, але натомість позбавляли можливості радіофікації. У нашому районі найпершою в цьому списку була Феськівка.

Без перспектив

На розширеному засіданні колегії управління у справах преси та інформації облдерж­адміністрації 13 листопада минулого року було підбито підсумки роботи інформаційної сфери Чернігівщини за дев’ять місяців. У своєму виступі в.о. начальника управління Дмитро Никоненко зазначив, що на 1 листопада в області залишалося менше 45 тисяч радіоточок, послугами проводового мовлення користувалися жителі 160 (на сьогодні ця цифра буде вже значно менша) із близько 1500 населених пунктів.

При наявності відповідних ліцензій у місцевих радіоорганізацій у Городнянському, Козелецькому, Ніжинському, Прилуцькому, Ріпкинському, Семенівському, Корюківському районах радіоточок немає зовсім, діяльність організацій згорнута. Радіоорганізації відсутні у Чернігівському, Бахмацькому, Бобровицькому, Талалаївському, Щорському, Срібнянському районах.

Є проблеми з розповсюдженням передач обласної державної телерадіокомпанії «Сівер-центр».

Готуючи цю статтю до друку, я ще раз поспілкувалася з начальником Цеху телекомунікаційних послуг №19 Федором Таранухою щодо перспектив проводового радіо на Менщині. Ось його «вирок»:

– З 1 квітня 2013 року ми відключимо радіовузол, щоб людей не дражнити. А то в одних є радіо, в інших нема… На сьогодні у нас залишилося 850 радіоточок по Мені, села відключені всі. Це вже остаточно.

Чи буде FM?

Сесія районної ради у грудні минулого року затвердила Програму підтримки місцевого радіо­мовлення лише на три місяці 2013 року. Наступна, 15-та сесія райради, враховуючи ситуацію, що склалась із проводовим мовленням, певно, ліквідує редакцію районного радіо. Проект рішення з цього питання вже розміщено на офіційному сайті райради.

Ми, жителі Менщини, перегорнемо ще одну сторінку в історії нашого району. Повернення до проводового радіо в такому вигляді, яким ми його знаємо і любимо, однозначно вже не буде.

На сьогодні більш реальним шляхом відновлення районного радіо­мовлення є перехід до ефірних трансляцій в FM-діапазоні. Шлях цей нелегкий і затратний. Вирішувати доведеться безліч питань: від «хто це зробить?» (кадрове питання) до «чиїм коштом і коли?». Але найголовніше питання – чи потрібне Менщині районне радіо?

Непродуманими реформами в українського села вже забрано багато чого, напрацьованого за радянських часів: до сьогодні немає серйозної альтернативи колгоспам, всілякі «оптимізації» частіше ускладнюють життя селянам, ніж полегшують його. Але найстрашніше – деградація духовна. Дітям, які виховуються на «сімпсонах» і «шреках», пустопорожніх шоу і закордонних серіалах вже не болітимуть ні забур’янені поля, ні запустілі вулиці рідного села.

А на 2013 рік Національній радіокомпанії України з держбюджету виділено фінансування у кілька разів менше потреби. Це потягне за собою значне скорочення працівників і обсягу мовлення. І якщо місто заповнить інформаційну прогалину за допомогою інтернету, село знову виявиться обкраденим.

І ще. Як уже зазначалося, проводове радіо дов­-гий час було найнадійнішим засобом оповіщення населення у разі надзвичайних ситуацій. На сьогодні у Мені на території двох підприємств є певна кількість ємностей з аміаком, а ще – залізниця, якою може перевозитися не менш небезпечний вантаж. Не дай, Боже, аварії – скільком із нас встигнуть передзвонити рятувальники, щоб попередити про небезпеку?

Тож, чи потрібне Менщині радіо взагалі і районне зокрема? Офіційну відповідь дасть наступна сесія райради.

Валентина ФЕЩЕНКО, директор районного радіомовлення, для “Нашого слова”.