Обгороджений колодязь з дверцятами та вікнами біля будинку 82-річної Віри Бенько з Волосківців Менського району побудували ще в 1962 році. Спочатку він був розрахований на чотири ближніх будинку, але з часом сусіди провели воду, кожен у свій двір, а колодязем продовжувала користуватися тільки Віра Іларіонівна.

26 березня до неї в гості приїхала з Києва дочка – 53-річна Тетяна. Ввечері вона пішла до криниці, де тріснула одну з шибок і розлетілися осколки, Тетяна хотіла їх прибрати.

– Тільки я стала біля колодязя – піді мною посипалася земля, – згадує вона. – Провалилася я по саму шию! Злякалася дуже, але добре, що поруч з колодцем невелика лавка стояла, я за неї і вхопилася.

На щастя, в земляному полоні Тетяна просиділа недовго – повз їхав сусід, який почув крики і визволив її з ями. Після цього Віра Іларіонівна куди тільки не зверталася, і допомога таки прийшла – з боку сільського голови Олександра Любенка.

– 16 квітня нам привезли два причепа піску, – каже пенсіонерка. – Ту Яму засипали, і ще запас залишився. Ми за це дуже вдячні Олександру Івановичу! До криниці за водою ми все одно ходимо, хоча і трохи страшно. Чого земля провалилася – хто його знає?

– Бачите, тут поруч церква, їй вже 250 років, – додає Тетяна – Можливо, від неї колись вели підземні ходи.

До речі, біля криниці в землі є два маленьких отвори. Віра Іларіонівна взявши довгу палицю (кілька метрів), опустила її в одне з них. Палиця пройшла без перешкод, зовсім легко, відчувається, що внизу пісок. Бруду не було у тій ямі, куди провалилася Тетяна. Може, і направді, під колодязем тягнуться багаторічні підземні ходи.

Олександра Денисенко, № 18 (2667) “Гарт”, 1 травня 2014 року