Чотири стільці, стіл, сейф ще радянських часів. Маленька кімната, колишня приймальня радгоспної контори селища Макошине Менськогр району. Нині це приміщення для надання безплатної правової допомоги. Його у СТОВ імені Шевченка орендує Львівська юридична фірма «Павленко і партнери». Там бажаючих з усіх правових питань консультує 53-річний Ігор Зварич. Відомий в Україні як суддя-колядник. Таке прізвисько він отримав ще 2008 року, – пише Валентина Остерська.

Будучи головою Львівського апеляційного адміністративного суду, потрапив у поле зору правоохоронців. Узяв 100 тисяч доларів. Під час обшуку у кабінеті знайшли ще багато доларів. Віджартовуючись, суддя сказав, що є традиція засівати грішми в кабінеті. Оболонський суд Києва засудив Ігоря Зварича до десяти років ув’язнення. Відбувати покарання відправили до Менської виправної колонії №91 (селище Макошине). Єдина зона на всю Україну, де сидять колишні судді, прокурори, міліціонери і т. д.

І сидить, і не в камері

Зварич, щоб заслужити пом’якшення режиму, працював, ремонтував медичну частину, був днювальним у кімнаті побачень. Встиг написати дві книги: «Суддя-комуніст» та «Суддя-націоналіст». За час відбування покарання отримав не одну подяку від керівництва колонії. За хорошу поведінку його перевели на дільницю соціальної реабілітації. А звідти випустили жити в Макошине. Тепер за ним наглядає працівник колонії. Є стаття у Кримінально-виконавчому кодексі (після відбуття шести місяців покарання засуджені, в разі відсутності порушень режиму, за наявності житлових умов та з дозволу адміністрації колонії, можуть проживати з сім’ями в межах населеного пункту, де розташована колонія). З 10 років Зварич відсидів уже сім. До нього переїхала дружина (теж суддя). Оселилася родина на квартирі в охайному газифікованому будинку. У дворі чисто, чути, як гавкає великий пес. Через паркан видно, біля порога стоїть «Мерседес» червоного кольору, дамський варіант. Хвіртка замкнена.

— До них ніхто чужий не ходить, — каже сусід 66-річний Анатолій Зав’ялов.—Тільки строго визначені люди або той, хто молоко носить. Раніше вони коло Десни жили, на іншому кутку селища. А як похолодало, сюди перебралися. Жінка, діти, брат. Зварич з людьми вітається. У
політику не лізе. З сусідами дружина його спілкується тільки по ділу: за світло, воду і т. д. Ніяких компаній, гулянок. Усе тихо, спокійно.

— Правда, що Зварич макошинцям допомагає?
— Аякже. До нього йдуть і йдуть.
— Він грошей за свою допомогу не бере. Люди кажуть, поради толкові дає. Кому треба, так і заяву напише. З тих пір, як він у нас оселився, тільки хороше про нього чула, — говорить 65-річна Віра Ніколіна.

«Буває, під кабінетом черга збирається»

— Люди приходять. Я ж поряд працюю, бачу. Безкоштовно і не треба їхати ні в Мену, ні до Чернігова, витрачати гроші і час. Буває, в день троє, а буває, і більше десяти. Звертаються з різних питань: і по землі, і стосовно паїв, і по АТО. Він запити пише. Пояснює, що суддя може і так, і так прийняти рішення, щоб людина знала, на що їй розраховувати, — розповідає 46-річна Інна Єфіменко, директор СТОВ імені Шевченка.

— А ви особисто зверталися?
— Аякже. Допоміг. Усе доступно розповів, порадив. До нього підприємці з усієї округи їдуть. Не чула, щоб комусь відмовив. Буває, під кабінетом черга збирається. Доки всіх не прийме, не йде.

Багато макошинців працюють у колонії, тому про відомих сидільців чутки розходяться швидко. Про Зварича відгукуються краще, ніж про іншого відомого екс-зека Юрія Луценка (нині керівника фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді). Говорять, що Луценко не панібратствував із засудженими. Після виходу тодішньому начальнику колонії дісталося. Раз уже засудили і ще по судах тягають.

Місцеві розповідають, що є такі, хто називає Зварича хабарником. Іноді за спиною, а то і в очі кажуть «колядник-засівальник». Зварич робить вигляд, що не чує.

Дружина поруч

Жити в Макошиному ще років три суддя не збирається, тому звернувся до суду. Хоче, щоб невідбуту частину покарання йому замінили на виправні роботи. І відробляти цей термін він бажає не у Макошиному, а у Львові. Зварич обґрунтував своє клопотання, відповідне подання з врахуванням думки спеціальної комісії направила і колонія. Здавалося, ще трохи і Зварич повернеться до улюбленого Львова. Та поки що вирішення цього питання розтягнулося у часі. 30 листопада через брак уточнень у справі суддя Тетяна Сова перенесла засідання на третє грудня. У суд Ігоря Зварича супроводжували представник колонії та дружина Оксана Володимирівна (вони вже 30 років у шлюбі). Зазвичай суддів, прокурорів та інших, які потрапляють в ув’язнення, дружини кидають. Одні формально, щоб майно не конфіскували, інші по-справжньому. Немає грошей, немає кохання. Зварича не покинула, як мовиться, «зіпсувала всю каторгу».

Пані Оксана під’їхала до суду на авто, що стояло у дворі в Макошиному. Проста куртка, брюки, без шикарного макіяжу. Ігор Степанович був одягнений теж просто. Видно було, що дуже переживав. Від моїх запитань і цікавих очей дружина собою закривала Зварича в закапелку будівлі Менського суду.

Проте в судовому засіданні від хвилювань у Зварича не лишилося і сліду. Він фотографував на планшет матеріали справи, присутніх у залі. Зварич попросив час на ознайомлення з тими матеріалами, які надійшли після останнього засідання. Доки знайомився, робив нотатки. Після чого виголосив усі дрібні і великі зауваження і висловив недовіру судді Сові.

Тетяна Георгіївна зреагувала на його заяву спокійно. І зазначила, що буде звернення до Апеляційного суду області для визначення суду, який розглядатиме справу Зварича.

Як з’ясувалося, нині на увесь Менський район залишилася єдина суддя Сова. Вона розглядає усі кримінальні, цивільні та справи про адміністративні правопорушення не тільки з усього району, а й деякі з сусідніх через визначену підсудність. Усе тому, що голова суду Валерій Чепурко пішов у відставку. Суддя Надія Волошина у декретній відпустці. Олександру Савченку і Оксані Парфененко (як і багатьом іншим в Україні) Верховна Рада ніяк не продовжить строк повноважень. Попередній скінчився. Ходять на роботу, отримують зарплату, а розглядати справи права не мають.

«У ролі судді себе не бачу»

Після суду поспілкувалися з Ігорем Зваричем у його «офісі». Чоловік ображений на журналістів і на систему. Правосуддя називає лівосуддям. Правоохоронців — правопохоронцями. СБУ — службою небезпеки України.

— Які виправні роботи хочете?
— Закон і суд не визначають якихось конкретних робіт. Мене готове взяти на роботу адвокатське об’єднання «Павленко і партнери», укласти відповідний договір. Чому виправні роботи — це мають бути сокира, лопата, мітла тощо? Я можу працювати головою і приносити не меншу користь конкретним людям, надаючи їм безкоштовну правову допомогу.
Якщо рахувати за новим законом, то я вже відбув 10 з половиною років (замість 10. За новим законом, один день утримання в СІЗО зараховується як два дні в тюрмі). Вісім місяців добивався виходу в селище, хоча це питання одного дня.

— Як вам макошинці, з якими питаннями звертаються?
— Тут люди більш відкриті, м’які. Там, у нас, більш закриті, практичні. По різних питаннях: земельних, пенсіях, субсидіях, кримінальних справах тощо.

— Друзів знайшли, будучи в колонії?
— Найкращі мої друзі — дружина і діти. Дружина перенесла важку операцію. Стільки провокацій, тиску від правоохоронців, щоб через неї зламати мене, витримала. Іноді каже мені: «Зупинись». А я не можу не боротися. Я доведу, що справа щодо мене сфальсифікована. Вже подав заяву до Європейського суду з прав людини. Я вже сьомий рік добиваюся поновлення на роботі. Хоча себе вже не бачу в ролі судді. У нас країна суддів, усі когось судять.

10 коментарів