Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ.

P1010064Тато і мама проводжають Романа на море: наче ж нічого не забули? Фото автора.

Про конкретне місце зустрічі ми не домовлялися, але головний орієнтир – чернігівський готель «Україна», звідки відправляються маршрутки на Київ. Недільного напівсонного ранку місто дедалі частіше шурхотіло підошвами. На єдиній «станційній» лавочці на мене чекало двоє.

– Наталіє Андріївно, Романе?

– Так.

Таким чином і почалося наше вуличне, точніше, – проспектне (проспект Перемоги) знайомство з родиною Шабел.

– Романа проводжаємо, – просвітила Наталія Андріївна.

– Куди саме?

– До Євпаторії, у табір відпочинку «Маяк», – уточнив син.

Як виявилося, путівку на море йому придбали не мама і тато, а Державна податкова служба України за переможну участь у конкурсах: спочатку – в районному, по-тім – обласному, і, насамкінець, за третє місце, – у загальнодержавному…

Отак, несподівано, в центрі розмови опинився наш «мандрівник» Роман Шабел.

– Мені знайома податкова тематика, – відзначає він. – Адже у нашій школі, з восьмого класу, як і всі учні, я пройшов спецкурси правознавства у Ніни Олександрівни Погребної. Теми – «Практичне право», «Ми – громадяни України», «Вчитися бути громадянином»…

– Свій конкурсний податковий твір ти написав у стилі бурлеску.

– Це дух «Енеїди». Мені близький Котляревський.

– Здається, з почуттям гумору у тебе, Романе, ніяких проблем…

– А чому б і ні. З шостого класу брав участь у шкільному гумористичному театрі мініатюр «Смайл» (посмішка – авт.). Між іншим, майже усі мініатюри написала моя мама.

Вхопившись за ниточку, дізнався про поетичні нахили Наталії Шабел, про те, як до неї шанобливо ставиться голова обласної організації Національної спілки письменників України Станіслав Опанасович Реп’ях.

– Віршів у мене на чималу збірочку зібралося, – підсумувала Наталія Андріївна.

– Тож, як розумію, для Романа ви – взірець творчого натхнення.

Аж несподівано підійшла схвильована супроводжуюча групи:

– Ось ви де. Не баріться. Машина вже відправляється.

Роман схопив сумку, з якої виглядали «полінця» упаковок чіпсів, і заспішив до маршрутного таксі.

– Оце стільки провіанту! – кидаю насмішкувато услід.

– Це ж картопля, – встигла парирувати іронічний удар Наталія Андріївна і додала, не без гордості: – Наш край – край картопляний!

Ми нашвидку попрощалися.

Головне ж, що насамперед побажаю Роману успіху: він став ліцеїстом Чернігівського обласного педагогічного ліцею для обдарованої сільської молоді.

Коментарі закриті.