Подружжя італійців замінило менському хлопчику маму і тата
Габріела та Мауріціо подарували Вадику Крицькому батьківське тепло.
Хлопчики та дівчатка з багатодітних родин та діти-сироти мають можливість щороку відвідувати Італію та Іспанію. Поїздки фінансує Дитячий фонд України. Вадик Крицький уже вп’яте повернувся з мандрівки, сповнений спогадів і вражень.

Дізналася на весіллі

– Про можливість відправити онука на відпочинок до Італії дізналася випадково, – розповідає бабуся Вадика Валентина Крицька. – Була у Чернігові на весіллі, розговорилася з якоюсь жіночкою про життя своє та про онучка – круглого сироту. А та жінка підказала, що Вадика можна за кордон на відпочинок відправити. Мовляв, існує така програма для сиріт. Побалакали та й забула я про ту розмову. А незабаром прийшла звістка з районної адміністрації, запропонували моєму Вадику пожити в італійській родині.

Бабуся хутко оформила документи, зібрала онука і повезла за власний кошт у Бориспіль. А переліт до Мілану й решту витрат оплатив Дитячий фонд.

Маленький українець одразу полюбився італійцям. Габріела та Мауріціо власних дітей не мають. Вадик був у їхньому домі першим маленьким гостем. А після знайомства з менським сором’язливим хлопчиком подружжя вже не брало до себе на канікули інших дітей. П’ятий раз поспіль на зимові й літні канікули гостинні італійці запрошують Вадика до себе.

Навіть пес сумує

– Габріела та Мауріціо мають великий двоповерховий будинок, у якому облаштована окрема кімната для мене, – розповідає хлопчик. – Біля двору – фруктовий сад. А ще у моїх італійських батьків є велика собака Бенні, якій доручено мене охороняти. Коли я від’їжджаю додому, пес завжди плаче.

Мауріціо – байкер, тому часто катає Вадика на мотоциклі. А ще хлопчика возять у гори, катають на теплоході, на конях, водять у басейн та на футбол. Вадик навіть займається у секції танців.

– Коли онук приїхав із Мілану, я хотіла покатати його у Чернігові на катері, – розповідає Валентина Михайлівна. – Але Вадичок заперечив: «Хіба то катер! Я в Італії на двоповерховому кораблі подорожував».

Вчить італійську

Італійці так прикипіли душею та серцем до менського хлопчика, що не хотіли відпускати його додому. У день його від’їзду плакали і Мауріціо з Габріелою, і Вадик, і бабуся хлопчика.

– Онучок телефонує з Мілану і плаче, мовляв, не хоче повертатися, – зітхає бабуся. – І я сльози не втримала. Ну куди ж я його відпущу? Після того, як доньки не стало, Вадик – сенс мого життя.

Валентина Михайлівна усе робить, щоби онуку жилося добре. І сама виглядає скоріше не як бабуся, а жінка середніх літ: гарна, приємна і щира.

– Мауріціо та Габріела запропонували мені продати квартиру і перебратися з Вадиком до них у Мілан. Пообіцяли усе влаштувати, займатися навчанням та вихованням онука, – розповідає Валентина Михайлівна. – Вадичок уже зараз хоче до Італії. Але я вирішила почекати, доки підросте, а там, дасть Бог, здійсняться наші мрії.

Нині сім’ї активно спілкуються. Телефонують, листуються. Хлопчик уже досконало володіє італійською, а бабуся ще вивчає мову.

– Щоб написати листа, сиджу над словниками цілий день, – посміхається жінка. – Але дещо уже петраю. Габріела та Мауріціо пообіцяли приїхати у Мену наступного літа, тож треба гідно зустріти.

Коментарі закриті.