Менщина за свою історію мала 22 Героїв Соціалістичної Праці. У 1951 році одночасно сімнадцяти колгоспникам і організаторам колгоспного виробництва каучуконосної культури кок-сагиз було присвоєно це високе звання. Найбільше Героїв (семеро) було серед селян Феськівки.

Нині їх залишилося п’ятеро з двадцяти двох: Надія Хропач та Ніна Чорна з Феськівки, менянин Олександр Кармазін, Палажка Фесюн і Мотря Чичкан з Кукович.

Нові вітри віють над Україною, немає колгоспів, юнь уже не знає, що то за Герої праці, та й сама праця на землі не надто цінується… Але болять натруд­жені руки ветеранів, і нікуди не дітися від сердечного смутку та спогадів.

– Народилася я 1929 року, – розповідає Надія Хропач. – Якраз – колективізація, голод. Пережили. Батьки весь вік на землі трудилися, і нам так судилося. Чоловік трактористом працював. Я два десятиліття колгоспу віддала, а потім – операція на нирках та друга група інвалідності. Але поки молоді були – працювали, хоч і тяжко, та з радістю. Жайвір у небі, дощик урожайний, ситний дух землі… Як же це могло не радувати хліборобів?

Надія тільки закінчила школу у рідному селі, так одразу й пішла працювати в місцевий колгосп «Більшовик». Згодом дівчині, яка мала метку вдачу, доручили очолити ланку. Працювала нарівні з усіма, тільки ще доводилося звіти писати.

Ще в 1931 році в СРСР виявили, що молочний сік кок-сагизу містить каучук. З 1933-го рослина була введена у культуру, переважно в європейській частині Радянського Союзу. З розвитком виробництва синтетичного каучуку кок-сагиз більше не культивується. Але на початку 50-х років вирощування цієї рослини в Україні було масовим.

– Тоді руки в суцільних пухирях були, як висмикували той кок-сагиз, – сумно зітхає Надія Ларіонівна. – Про нього нинішня молодь і не здогадується. Руки – ось і вся «механізація». А ще коліна, обмотані ганчір’ям, тому що інакше зібрати насіння цієї рослини не можна було. А обробляла не багато – не мало, а цілих два гектари.

За високий урожай – результат виснажливої ​​праці – двадцятидворічну Надію Хропач у 1951 році удостоїли звання Героя Соціалістичної Праці.

Летять роки – не зупиниш, не повернеш. Подруга Ніна Чорна, з якою колись на одному «кутку» жили і на роботу разом ходили, дуже слабує і зір втратила. Помер від хвороби серця вірний супутник життя (уже 22 роки, як Надія Ларіонівна вдовою стала). Але прожито роки не дарма: трьох дочок виростило і вивело в люди роботяще подружжя. П’ятеро онуків та стільки ж правнуків вітають бабусю з черговим ювілеєм.

– Живу з дочкою Ольгою та зятем Петром, – говорить колишня ланкова. – Усе, слава Богу, добре: близькі мене бережуть, пенсія хороша. Здоров’я тільки вже підводить – з весни і в церкві не була, немає сили дійти. То дома за всіх молюся.

А коли зберуться правнучата, то й бабусину казку послухають. І для всього роду, як заповідь, слова мами-трудівниці: «Любіть труд, діточки, і за будь-якого часу залишайтеся людьми».

Коментарі закриті.